Ми з Давидом випадково зустрілися на дні народження спільного друга. Того вечора ми багато розмовляли та знайшли один одного цікавими та привабливими у всіх сенсах.

Мене навіть не турбував факт того, що він заїкався. Ми почали ходити на побачення і врешті-решт вирішили спробувати стосунки. Ми добре ладнали, вирішуючи суперечки шляхом розмов та компромісів.

Після семи місяців спільного життя Давид відкрився мені — коли ми гуляли у парку.

Він зізнався у справжній причині свого заїкання, яку він приховував від мене весь цей час. Це сталося не через собаку, як він раніше стверджував, а через його батьків.

Щоразу, коли він поrано поводився, вони погрожували віддати його в дитячий будинок, через що він почав заїкатися і в нього розвинулися нічні страхи.

Я була вражена, почувши його історію, але оцінила його чесність і пообіцяла допомогти йому чим зможу.

Я знайшла добрих логопедів та психотерапевтів, які допомогли йому подолати як заїкуватість, так і психологічну тра вму, нанесену його батьками.

Незважаючи на труднощі, ми продовжували любити та підтримувати один одного.

Давид зробив мені пропозицію руки та серця, не заїкаючись – і зараз ми готуємось до весілля. Я пишаюся ним за значний прогрес і щаслива, що скоро ми станемо повноцінною родиною.

КІНЕЦЬ.