Мою дружину звуть Світлана. І має вона дивну звичку. Справа в тому, що вона постійно ходить за покупками на ринок. Там усе лежить насипами у величезних відкритих коробках, усі люди підходять і чіпають овочі та фрукти своїми руками, а потім їдять.

Загалом Світлана теж фанатка таких дегустацій. Цього разу я мав вихідний, і кохана попросила в мене піти з нею. Я не міг відмовити їй і погодився.

Ось ми набрали повні пакети всякого добра і поспішали на вихід до свого автомобіля. І в мене, і в дружини в руках були покупки. Але раптом щось у її голову зайшло, і вона зіпхнула мені свої пакети, вийняла з одного такого банку з рибою і почала її розглядати . Мабуть, згадала, що не перевірила на свіжість, чи щось інше, я не зрозумів.

Тепер же її руки жа хливо рибою пахнуть. Навіщо треба було туди лізти? Невже не можна дотерпіти додому? Я просто вже уявляв, як такі ніжні рученята смердять, і як вона буде їхатиме з ними в машині і все це капатиме на мої нещодавно вимиті сидіння.

Я чесно сказав Світлані, що така її поведінка мене злить і засму чує. Вона лише знизала плечима, мовляв, і сама не розуміє, навіщо полізла в ту банку.

Так ми йшли до автомобіля: Світлана із брудними мокрими руками, а я з пакетами перед собою. Коли нарешті дісталися паркування, то я ледве відкрив багажник, щоб усе звалити туди. А потім побіг відчиняти двері дружині, щоб вона й не торкалася ручок тим розсолом. Потім сів сам і почав прогрівати машину.

Чесно кажучи, тоді сердився так, що словами не передати. Але намагався не вихлюпувати негатив на кохану жінку. Але нашу тишу порушила якась старенька похилого віку, що стукала у вікно машини.

Я відкрив і спитав, чи потрібна допомога. Вона заперечливо помахала головою і розповіла, що йшла за нами від самого базару. І що її захоплює наша пара.

Світлані побажала берегти такого люблячого чоловіка, який здатний терпіти найдурніші забаганки і при цьому ще більше любити свою дружину.

Мені стало тепло на душі через те, що навіть сторонні люди помічають наші почуття. А ми зі Світою у шлюбі вже багато років. Сподіваюся, і до останніх днів збережемо такі відносини. Ми зі Світланою подякували старій, посміхнулися один одному і я пішов у магазин у пошуках серветок.

КІНЕЦЬ.