Минулої осені я опинилася із сином у ліkарні через хворобу, викликану протягом у його дитячому садку.

Ми з чоловіком були налякані тоді.

Стан нашого сина не покращувався, тому серед ночі ми викликали швидку допомогу.

У ліаkрні нам поставили крапельниці, але, на щастя, наш син почав одужувати і набиратися сил з кожним днем.

Перебуваючи у ліkарні, я натрапила на історію двох сестер, яких покинули батьки. Вони не підпускали ліkарів до себе, бо були неслабко так налякані.

У мене розбилося серце, коли я побачила їх одних, без відвідувачів, смачної їжі та іграшок.

Я регулярно дарувала їм подарунки, щоб скрасити їхнє повсякденне життя.

Коли мене виписали, я не могла стримати сліз, дивлячись у їхні самотні й сумні очі .

Я запропонувала чоловікові їх удоч ерити, і він погодився, на моє велике щастя.

Скажу більше: чоловік вирішив збудувати будинок для таких дітей.

За допомогою корисних знайомств та інвесторів незабаром ми опинилися з більш ніж п’ятнадцятьма дітьми, які проживають у нашій установі, що зробило нас неймовірно щасливими та мотивованими, щоб дарувати своє кохання та турботу тим, хто її найбільше потребує.

Я пам’ятаю, як чоловік мені того дня сказав: – Я радий, що ми можемо дати їм шанс на краще життя.

КІНЕЦЬ.