Так вийшло, що три роки тому я познайомився з однією жінкою. Зазначу лише тут вам відразу, що ми з нею вже давно немолоді люди. Мені зараз вже 68 років, а Галині – 55 нещодавно виповнилося.

Я розумію, що вік у мене вже не той, та й багато людей можуть мене не зрозуміти, засуджувати за те, що зараз тут я пишу, але все ж я хотів би розповісти про свою долю, порадитися та вирішити свою проблему. Просто навіть поговорити зараз немає з ким.

Я одружений був всього лише один раз в житті, це було багато років тому.

Зі своєю дружиною ми вже давно розлучилися, на жаль, у нас є двоє дорослих дітей, які вже давно самостійні і мають своє життя.

Я теж вже давно змирився з самотнім життям та більше не намагався знайти другу половинку, звик жити один та сподіватися лише на себе.

Та й вік уже не той, щоб вірити в щире кохання та ходити на побачення вечорами з квітами і цукерками.

А минулого року я влітку відпочивав в санаторії, ледве вдалося дістати туди путівку, довго перед тим в соціальні служби ходив, і познайомився там з досить таки симпатичною та приємною жіночкою.

Ольга працює в шкільній їдальні, вона спокійна, сором’язлива і дуже доброї вдачі жіночка.

Вона симпатична та щира за характером, таких жінок я давно не зустрічав, мені з нею було цікаво спілкуватися та проводити час. Я не зустрічав ніколи такої жінки, з якою у мене багато спільного було б.

Коли ми повернулися після відпочинку з санаторію додому, то не припиняли спілкування з нею, телефонували одне одному, зустрічалися. А через місяць ми вирішили жити разом, адже вже порізно себе не уявляли обоє.

Але вся справа в тому, що до цього я жив у своєї тітки, у неї була квартира, оскільки я не ділив нашу спільну квартиру з першою дружиною, а залишив її своїм дітям. Тому власного житла у мене немає і досі, адже після розлучення у мене життя так і не налагодилося і заробляв мало, так і не придбав власного житла.

Ми з Ольгою поговорили, вона знала мою ситуацію, але відразу сказала, що це не проблема, адже у неї є своє житло, вона запропонувала жити в її квартирі.

Я давно не відчував себе таким щасливим, як останній час. Нарешті зустрів людину, яка розуміла мене та була рідною по духу і я не відчував самотності. Я тепер знав, що спокійно можу розділити з нею свою старість і намагався зробити щасливою і її.

Та наше щастя тривало не довго, на жаль. Через тиждень до Ольги прийшли її доньки, вони дізналися, що вона живе разом зі мною.

Її діти стали просити, щоб я покинув її квартиру та повернувся жити до себе, чужої людини вони там не хочуть.

Ольга ще відразу спробувала пояснити, що це її життя, а вона доросла людина та сама знає, що для неї краще і не хоче самотньої старості так саме, як я, адже діти теж до неї рідко приходять, живуть своїм життям, часу не мають на матір, лише тепер прибігли, коли хвилюються за житло.

Але доньки тоді відразу сказали, що мені потрібна лише її квартира.

Як довести рідним людям Ольги, що мені байдуже до того житла, я щиро кохаю її. Але доньки були категоричні, вони сказали матері, якщо вона обере мене, то про них може забути і не розраховувати на їх допомогу у старості. Тепер я не знаю, як мені бути.

Я скажу правду, що частково розумію її доньок, можливо, воно зі сторони і дійсно виглядає так, що чоловік якийсь хоче житло у мами забрати, а не якісь там почуття має до неї і хоче з нею зустріти свою щасливу старість і її хоче зробити щасливою, адже вона йому людина дуже близька.

Як мені довести протилежне? Як мені бути? Невже нічого не можна зробити лише тому, що в мене немає житла?

Джерело