Коли ми з майбутнім чоловіком лише познайомилися, його мати одразу заявила, що ніколи мене не прийме.

– Молода зовсім! Куди ж тобі таку? – шипіла вона йому у вухо, думаючи, що я не чую.

Ми саме йшли від неї. Знайомство не вдалося.

– Кохаю! – рубанув Вітя, і моє серце радісно стрибнуло.

– Вона тебе обдурить і піде до іншого, ось згадаєш мої слова!

Я не збиралася його обдурювати. Хоча мені було всього 27, а Віте вже 35, ми по-справжньому покохали один одного.

Ми одружилися, свекруха на весілля не з’явилася. Саме тому вона серед останніх дізналася про те, що я чекаю дитину. Ми оголосили про це просто під час урочистості. У мене був лише шостий тиждень, животик поки не з’явився, тому всі гості були в приємному шоці.

У результаті свекруха дізналася про моє цікаве положення від гостей. Ми самі збиралися розповісти їй та гості нас випередили.

Поки ми спали мирним, глибоким сном після довгої підготовки, самої урочистості та танців, вона безперестанку дзвонила чоловікові та бісилася. Але наші телефони були на беззвучному – ми мріяли виспатися.

– То от як ти до мене ставишся, любий сину? – закричала вона в слухавку, коли чоловік прокинувся і відповів на дзвінок. Я здивовано подивилась на нього.

– Ти взагалі не збирався мені розповідати, що вона залетіла? – гуркотіла слухавка. Я автоматично подивилася на живіт. Нічого собі, розмови!

В період виношування я максимально усунулася від неї. Не відповідала на дзвінки, не запрошувала до нас додому. Мені не хотілося псувати собі настрій, та й жодних вибачень я досі не дочекалася.

Але ось настав заповітний день. На виписку вона прийшла, навіть подарунки принесла в пакеті. І все поривалася швидше побачити новонародженого. Навіть уперед чоловіка пролізла до мене, під дружне мовчазне засудження акушерок.

– А від кого дитина? – уважно подивилася на мене свекруха, просто у вічі зазирнула. Я зрозуміла, що вона мала на увазі. Так, у нас, двох карооких і смаглявих батьків, народилося світловолосе, блакитнооке маля. Але ж усі давно знають, що у дітей змінюється колір очей та волосся.

Всі, окрім моєї свекрухи. Коли вона промовила своє принизливе питання, я шкірою відчула погляди медперсоналу. Який жах! Я мало не розплакалася, а чоловік тим часом відвів свою невгамовну матір у куток і щось їй сказав.

Здавалося б, проси вибачення – і справа з кінцем. Але ні, того дня все тільки почалося.

Минуло пів року після появи дитини, вона, як і раніше, не заспокоїлася. Я з нею так і не відновила спілкування, але чоловік, на жаль, регулярно їздив до матері. Звідти він незмінно повертався засмученим.

– Дістає? – Співчутливо питала я.

– Та вона все про одне й те саме! – лаявся чоловік.

– Все каже, що дитина не від мене, що вона давно вже була б кароокою, якби була моя!

Чоловік біг до ліжечка. Син дивився на нього потемнілими, але ще не карими очима. Ні, їх навіть сірими важко було назвати. Я читала, що очі можуть остаточно змінити свій колір і у рік, і у три роки, і взагалі я не переживала. А чого мені було переживати? Я кохала чоловіка і завжди була йому вірна.

Але його недовіра мене просто вбивала. Ще й свекруха почала мені писати, що доведе справу до розлучення, бо нема чого тут обманювати їх із сином. А чоловікові вона взагалі щодня дзвонила і наводила аргументи проти мене.

– Та вже за три місяці колір змінюється, кого ти слухаєш, я трьох сама виростила! І чому він на тебе зовсім не схожий?

І свекруха нарешті переконала його, що дитина явно зроблена на боці. Син і справді більше схожий на мене і мого тата, а від чоловіка взяв тільки форму вух. Мені було гидко доводити свою правоту. Я вирішила – нехай іде. Не потрібний нам такий батько.
Як міг чоловік прислухатися до матері? Адже він знав, що я йому була вірна. Він зрадив наше кохання своєю недовірою.

Вже після розлучення чоловік здогадався просто взяти та зробити тест ДНК. Тільки мені вже було все одно на це. Результат, звичайно, показав що дитина від нього, і тепер чоловік проситься у сім’ю.

А я й не знаю, що робити. Не хочу його прощати, але з дитиною виявилося важко. Може, гадаю, нехай приїжджає та допомагає?

КІНЕЦЬ.