Мою дружину звуть Богдана. Скоро у неї День народження. І звичайно ж, ми очікували, що більшість родичів приїдуть привітати та відсвяткувати круглу дату. Та аж ніяк я не чекав, що всі вони приїдуть на цілий тиждень раніше. Мене їхня присутність страшенно дратує, я прямо не знав, куди себе подіти і як пережити цих сім днів.

Я не скажу, що не люблю сім’ю Дани, та значно краще любити їх на відстані, а не коли ви товчетеся в одному житлові. Вони зазвичай як їдуть, то навіть не попереджують про візит. А що найстрашніше, ніколи не беруть квиток назад. І чи надовго вони тут ніхто навіть не здогадується.

Після весілля ми з Богданою оселилися у власному будинку на околиці міста. Житло було доволі просторим, тому вони всі і думали, що для них місце точно знайдеться. А от коли ми викупили цю ділянку і стали на місці старого хліва вибудовувати дім, то батьки дружини називали мене навіженим. Тепер же іншої заспівали.

« Краще вже купити готову квартиру, ніж роками розбиратися з цими катакомбами. Тим більше ви все одно тут мало зекономите» – вперто переконувала мене теща. А я молодець, що не послухав і наважився зорганізувати будівництво власного будинку.

Тепер теща і тесть ласкаво приїжджають до нас чи не кожного тижня. І вже забувають ті слова, що говорили у нашу адресу. Постійно лише захоплюються чистим повітрям, газончиком, гойдалками та іншим декором подвір’я. І це ще я мовчу про маленьку теплицю, де ми з Богданою все самі вирощуємо до свого столу.

Місця у нас, звичайно, вистачає на всіх, та мені просто дискомфортно, коли в нашій сім’ї з’являються зайві люди, які прямо крутяться біля нас 24/7. Теща взагалі контролює кожен крок або й взагалі любить сама порядки тут наводити. І сказати їй нічого, все ж таки образиться.

На цей раз планується ще й приїзд сестри Дани із сім’єю. Я уявляю, що її діти зроблять з нашого дому. На Великодні свята ми ще тиждень розгрібались після того, як вони побули в нас пів дня. Богдана всі стіни відмивала від олівців, а я віддирав пластилін від меблів. На що мама дітей лише знизувала плечима і казала, що це діти, вони не можуть сісти як статуї і сидіти. А от мені цікаво: у неї вдома теж можна все розкидати і розмальовувати стіни?

Сказати, що ми їх не чекаємо – доволі образливо. Все ж таки родичі. А як зробити по-іншому, якщо вони настільки безтактні і нахабні, що так і місяцями гостювати можуть.

У мене вже сил бракує, чесно…

КІНЕЦЬ.