Незабаром Різдво. Для нас та родини це свято дуже особливе та атмосферне.

Останні п’ять років ми маємо традицію збиратися на Різдво у нас вдома всією родиною.

Чоловікові батьки, брат з сім’єю та племінниця приїжджають до нас з ночівлею на кілька днів. Я маю велику відповідальність, адже я в домі господиня, отож я маю накрити святковий стіл на всіх та підготувати спальні місця для родичів. До цього всього я ще маю і прибирати за ними, і посуд мити, і догоджати їм доки вони у нас.

На цей рік, я вирішила, що виходить не справедливо і тому попросила родичів, щоб також щоб приготували для столу.

Я звісно також готувала, але менше і для мене теж буде набагато легше, адже я зможу привести себе до ладу не поспішаючи. Я сказала загальне меню та надіслала рідні фото і попросила, щоб вони обрали, що зможуть приготувати.

Я поділилася своєю ідеєю з подругою Світланою. Вона була дещо здивована і посміхнулась дуже лукаво.

“Ти не засмучуйся, але я думаю, що це не дуже хороша ідея і нічого не вийде”, – відповіла вона мені.
Ось і настало свято.

Я спокійно готувала страви для столу. Мій коханий також працював: прибирав безлад у кімнатах після дітей.

Я приготувала всі страви, які мала швидко, прибрала за собою на кухні та вирішила почати збиратися завчасно.

Прийняла душ, накрутила волосся та обирала наряд на свято. Мої збори перервав телефонний дзвінок. До мене зателефонувала Олена, братова дружина, щоб запитати чи все в мене готово. Я відповіла, що я всі страви, які мала зробити зробила, а все, що залишилося вони мають принести. Вона на мить замовкла, мовчала я і вона.
Через хвилину я все ж таки почала говорити, бо вважала, що вона вже заспокоїлась. Я запитала чи все добре.

Олена відповіла, що вона нічого не готувала, адже вирішила, що це такий жарт. А потім ще сказала, що я маю за дві години накрити весь стіл повністю сама, якщо цього не буде, то і святкування не буде.

І вона себе не добре почуває через цю ситуацію, що невідомо чи вони прийдуть.

За пів години після нашої розмови до мене зателефонувала племінниця і сказала майже те саме, що і дружина брата. А потім сказала, що якщо таке святкування, то краще вдома залишитися і не потрібно буде нікуди йти й щось готувати.

До мене зателефонували усі рідні, окрім батьків чоловіка, тому ми сподівалися, що вони приїдуть та щось на стіл принесуть.

Вони дійсно приїхали, приїхали вчасно, але без приготованих страв. Вони взяли з собою шоколадки, фруктовий мікс та сік.

Коли ми сіли за стіл, то мама чоловіка розізлилася, що на столі мало страв стоїть:

– Крабовий салат, грінки й м’ясна нарізка – це точно розраховано на всіх гостей?

Маю надію, що ти так жартуєш. Де всі страви. Давай разом поставимо їх на стіл. – попросила свекруха.

– Це всі страви.

Це все, що я мала приготувати за списком.

Всю решту мали принести гості та ви – відповіла я. Свекри довго у нас не залишались.

Вже за пів години вони швидко зібралися додому, сказали, що дуже не добре їм стало.

Святкували ми з чоловіком удвох. Останній раз ми разом святкували аж п’ять років тому.

Якщо чесно, то це було моє найкраще Різдво за все життя.

Я не стомилася при приготуванню страв, не переймалася чи всі буде зручно, чи вистачить приготованих страв. І після святкування я не прибирала ще більш як годину зі столу та не мила величезну кількість посуду.
7 січня ми прокинулись ближче до обіду.

Не втомлені, з посмішкою на обличчі та у чистій квартирі.

Чоловік мене підтримав та зрозумів, що минулі роки ми намагалися вгодити його рідним, але не святкувати. Таке більше не повториться.

КІНЕЦЬ.