Коли ми розлучались, то я почула про себе такі слова, що тижнями ридала, зrадуючи про це. Та тепер все змінилось.

Десь шість місяців тому ми з Віталієм розлучились. Я довго намагалась зберегти цей шлюб, склеїти по шматочках те, чого давно не було, але все було марно. Хоча я навіть готова була пробачити йому зраду.

Та ось одного вечора він повернувся із роботи не в зовсім тверезому стані, ми посварились і я успішно опинилась на морозі на вулиці. Навіть речі мені ніхто не дав зібрати. А через вікно чоловік кричав, що така нездара як я до кінця життя буде самотньою і нікому не потрібною.

Після такого мені знадобилось декілька днів, аби взагалі прийти до тями і зрозуміти, де я знаходжусь. На щастя, мене прийняли батьки, які і підтримували максимально.

З часом я змогла потроху забувати минуле. А через декілька  років тільки дивувалась, що могла колись так серйозно сприймати такі дурниці. А тим паче не могла зрозуміти, як стільки років витратила на такого монстра і ще навіть хотіла його повернути.

Як можна було настільки не цінувати свою честь та гідність?

Сама я пішла на правильних шлях. Спочатку відновилась в університеті, потім знайшла роботу і прекрасного успішного чоловіка.

Поряд з ним я розквітла і відчула себе принцесою. Коли вчора він підвозив мене додому, то на лавочці біля під’їзду ми натрапили на Віталія. Я не знаю, як він опинився там із своїми друзями-алкоголіками, але потрібно було бачити його фізіономію, коли помітив мене біля шикарного автомобіля із величезним букетом троянд.

На нього я спеціально навіть не глянула. Надіюсь, пройшлася я досить пафосно і гордо, щоб він тисячу разів пошкодував про свої слова.

КІНЕЦЬ.