Я думаю, що в кожній сім’ї бувають непрості часи, які можна подолати, якщо все для цього робити разом.

Але, на жаль, якщо хтось цього не хоче, або не цінує сімейні цінності, цим важко впоратися одній людині.

Та чи потрібно робити це?

В моїй сім’ї теж зараз період важкий і, можливо, я могла б прийняти правильне рішення, але мені навіть ні з ким порадитися, адже в моїй родині, мої близькі люди не підтримують мене.

Справа в тому, що зі своїм чоловіком Олегом я жила в шлюбі цілих 15 років.

В сім’ї у нас всяке бувало, як і в кожної родини, напевно.

Були і щасливі моменти, які згадуватиму все життя, не дивлячись ні на що.

Але й бувало й таке, що місяць могли не розмовляти ми між собою, не знаходили спільної мови.

За ці роки ми побудували будинок, хоча в нас і квартира є в місті, здавали її в оренду, є у нас двоє діток, вони ще ходять в школу.

Загалом, звичайна сім’я, нічого особливого.

З Олегом ми вдвох багато працювали, старалися для сім’ї, правда він отримував більшу зарплату, та шукати іншу я не хотіла, адже на моїй роботі зручний графік і я бага то часу могла приділити дітям.

В дома ми тримали невеличке господарство: кролі, кури та качки.

Жили ми непогано, загалом, як і більшість сімей, та згодом я таки, на жаль, дізналася, що в чоловіка є інша.

Мені про це розповіли, для мене це було дуже неочікувано, адже я навіть й не підозрювала подібного.

Я себе в той період вже й не пам’ятаю, для мене це було великою несподіванкою, я не розуміла нічого.

Не могла збагнути чому, коли, за що? Я дуже хотіла її побачити, щоб зрозуміти, що в мені не так, а потім заспокоїлася і стала все розуміти.

Я та людина, яка не може пробачити зраду, для мене це все.

І я не змогла пробачити чоловікові його вчинок.

Чоловік мій Олег довго вибачався, сказав, що це була всього одна помилка.

Але я й слухати не хотіла.

Ми вирішили, що Олег буде жити в квартирі, а мені з дітьми залишиться будинок, в якому ми зараз живемо.

Ви не повірите, але наступного дня, коли чоловік перебрався в квартиру, мені стали телефонувати всі наші родичі та друзі.

Стали давати мені поради, хоча я ні до кого не зверталася і ні в кого нічого не просила.

Усі, виявляється, знають, що мені треба робити переконані, що саме вони праві.

А найприкріше, що всі винують мене, що це я сім’ю зруйнувала.

Мовляв, чоловік один раз помилився, потрібно пробачити, з ким такого не буває, а я руйную сама свою сім’ю і залишаю дітей без батька у такі непрості часи.

Я добре знаю, що в душі не зможу пробачити Олегові цього вчинку ніколи, я постійно пам’ятатиму про це, згадуватиму щохвилини, характер у мене такий.

То невже мені потрібно жити з таким чоловіком, заради того, щоб зберегти сім’ю?

А я як? Чи мені вже не варто думати про себе?

КІНЕЦЬ.