З дружиною відразу після весілля ми зійшлись на тому, що хочемо мати якийсь невеличкий будиночок у селі близько міста, аби мати змогу їздити туди на вихідні відпочивати, смажити шашлик. Я взагалі думав, що в такий дім і зовсім би переїхав.

Для того, аби ці плани стали реальністю нам довелось багато працювати та витратити немало часу. Спочатку звели будинок, а потім захотілось більшого і почали працювати над всією територією. Разом ми продумували всі нюанси. От скоро і була наша територія готова до приймання гостей.

Коли ми переїхали до будинку на літо, то познайомились зі своїми сусідами. З першого погляду вони здались нам дуже приємними людьми. Тому на новосілля ми і запросили їх, як годиться. Гостей у нас було близько восьми. І той вечір мені запам’ятався тим, що всі багато спілкувались, веселились, випивали. Ми були впевнені, що всі на сто відсотків задоволені застіллям.

Але не минуло і тижня, як наші сусіди захотіли повторити такий чудовий вечір. Ми то, звичайно, не проти гарно посидіти та відпочити, але ж не з такою частотою. Та і гостей приймати у себе – справа нелегка і затратна. Але ми тоді не хотіли справити погане враження на сусідів, тому і погодились знову прийняти їх у себе. А до того ж пара пообіцяла, що принесе і свої страви.

Той вечір знову був доволі непоганим. Ми ще мали багато спільних тем для розмов, але говорити довго не змогли, тому що дуже втомились під час підготовки і під час застілля. А наші сусіди все ніяк не могли почати збиратись додому. А коли я ще думав, як довго доведеться все розбирати, то аж погано ставало. Як ми прибирали зі столу, то самі собі обіцяли, що не будемо ще довго нікого до себе звати.

Та, схоже, ніхто особливо нашою думкою не цікавився. Одного разу ми вийшли до магазину, а коли повернулись, то на нашому подвір’ї і в альтанці уже все було накрито. Сваритись ми уже не стали, але вирішили, що після такого випадку будемо закривати ворота і хвіртку. Але сусідам на це було зовсім байдуже. І ми з Олею не мали іншого виходу, як просто взяти і провчити їх.

Якось ми дочекались вечора середи, коли був саме розпал робочого тижня, і заявились до них на вулицю, аби сказати, що прийшли на вечерю. Вони здивовано дивились на нас, а тоді почали викручуватися:

– Та ви що? Та де ж тут вечеряти? У вас і подвір’я більше, і місце спеціально відведене.

– Ой, ну ви вже як вигадаєте щось таке. Та з хорошими ж людьми можна і в тісноті посидіти. Зараз столик від себе один принесемо і все буде добре.

– Ви знаєте, ми ж і не готувались, нічого не приготували.

– Та нічого страшного, ви ж до нас із стравами приходите, от і ми щось приготували, ось принесли. Тут виставить на всіх, не переживайте. Щоправда, посуду багато. То вже як помиєте, то вранці принесете, тут біди нема.

Наш вечір пройшов не дуже весело. Та ми з дружиною вдавали, що все просто чудово. Як би воно там не було, а непроханих гостей тепер у нас немає.

КІНЕЦЬ.