З села ми з батьками переїхали до міста, коли мені було 7 років, я ходила до першого класу. Але я пам’ятаю цей сумний момент. Мені так не хотілося покидати рідні краї, заради якогось чужого міста.

У селі були мої друзі. Взимку ми весело грали у снігу, ліпили сніговика. А влітку бігали полями і купалися в річці. А ще у селі залишився мій улюблений друг Коля.

Він був старший за мене, завжди називав мене сестричкою. Повертатися в гості до села мені не було до кого. Батьки продали там будинок, ми остаточно переїхали до міста.

Незабаром я звикла до нового життя. Тільки ось ніяк особисте життя у мене не складалося. Минали роки, але я ніяк не могла зустріти того самого хлопця, з яким мені буде добре.

Тоді тато вирішив познайомити мене із сином свого колеги. Його звали Ігор. Він був хорошим хлопцем, ми часто гуляли, ходили в кіно і навіть ресторан.

Ігор був дуже скромним та небагатослівним. Мені часто було з ним нудно, бо всі теми для розмови я вигадувала сама. Ігоря я могла сприймати лише як друга. Незабаром наші батьки почали говорити, що ми вже давно разом, потрібно на новий етап переходити.

Я розуміла, що вони натякають на весілля, але сам Ігор цього не хотів, та я теж. І ось якось на вихідних мені на думку прийшла думка, що я дуже хочу в рідне село. Я там кілька років точно не була.

Тож сіла на автобус і поїхала таємно від усіх. У селі багато що змінилося, школи збудували, церкву підфарбували. Я проходила повз свій старий будинок, стало так сумно. І тут я почула рідне: -Сестричка, ти повернулася, — це був мій улюблений друг Коля. Ми одразу впізнали одне одного і обнялися.

Весь вечір ми провели з Миколою разом, виявилося, що і він не одружений. Але ми спілкувалися так, ніби й не було між нами довгих років розлуки.

Ми стали з Миколою таємно зустрічатися. Я на вихідні приїжджала до нього до села, а воно до мене до міста після роботи. Невдовзі Коля зробив мені пропозицію, і я стала найщасливішою на світі. Я відразу погодилася, бо в собі знала, що Коля та сама людина, на відміну від Ігоря.

КІНЕЦЬ.