У мої 25 років життя здавалося непередбачуваною головоломкою. Я ще не знала, які повороти воно приготувало мені. Якось, Олексій, друг мого брата, запропонував мені роботу.

Він був успішним керівником у відомій компанії, і ця пропозиція була несподіваною.

“Ти розумна і талановита, мені потрібна така людина в команді”, – сказав він, коли запропонував мені посаду. Перший рік роботи пройшов, як у тумані. Я старанно працювала, намагаючись справити враження.

Олексій був не лише моїм начальником, а й наставником. Він завжди підтримував мене, коли щось не виходило, та хвалив за успіхи. Поступово мої професійні почуття щодо нього перетворилися на особисті.

Однак я боялася зізнатися собі в цьому. Якось після роботи він запропонував мені прогулятися.

“Я давно хотів з тобою поговорити не про роботу”, – почав він. Моє серце завмерло. Ми йшли парком, і він раптом зупинився, подивився мені в очі і сказав: “Я не знаю, як це сталося, але я закохався в тебе.

Це непрофесійно, але я не можу з цим нічого вдіяти.” Я відчула, як світ довкола завмер. Мої почуття виявилися взаємними. “Я теж кохаю тебе,” –тихо сказала я.

З цього моменту все змінилося. Наше кохання зростало і міцніло. Робота під його керівництвом стала складнішою, адже ми обоє намагалися бути максимально професійними, але наші почуття робили кожен день особливим.

Тепер, згадуючи ті часи, я розумію, наскільки важливо відкритися новим можливостям. Життя сповнене сюрпризів, і іноді вони призводять до найнесподіваніших і найпрекрасніших історій.

КІНЕЦЬ.