Чимало часу спливло, відколи я знаю свого чоловіка. Невже я дійсно вийшла заміж за людину, яку ледь знала, не розуміючи цього?

Мені завжди про це говорила моя мати, коли була проти мого шлюбу, а тепер я розумію її – вона була права, а я її не слухала.

І справа в тому, що мій чоловік просто кинув мене як тільки у нього з’явилася нова посада і великі гроші. Таке відчуття, ніби я йому потрібна була лише як запасний варіант на випадок, якщо він залишиться в бідності і у нього зовсім не складеться життя.

А тепер, коли у нього є все, про що він лише мріяв колись, йому не потрібна ні я, ні наші з ним діти. Дуже шкода мені, що я лише зараз зрозуміла все це.

Не хочу наговорювати зовсім багато нехороших речей про свого чоловіка, адже він все одно продовжує давати нам гроші.

Михайло платить аліменти, але це копійки в порівнянні з тим, як ми жили до цього усі разом.

І ось зараз я абсолютно одна. Якщо раніше мене міг підтримати мій чоловік, то тепер надавати підтримку мені нікому.

Поки Михайло будував весь час свою кар’єру, я народжувала діток, гляділа їх, можна сказати, сама, сиділа в декреті та господарювала в нашому домі.

Мої подруги мені постійно кажуть, що я сама повинна бути для себе підтримкою. Але хіба я можу такою бути, коли витратила всі сили і молоді роки на іншу людину? На свого власного чоловіка, який так легко залишив нас одних і фактично зрадив.

Мені дуже прикро усвідомлювати зараз це все. Але що я можу зробити?

Я намагаюся їм це пояснити, але вони зовсім не можуть мене зрозуміти. І якщо в перший час вони намагалися мене підтримати, то останнім часом до мене почали доходити чутки, ніби я їх використовую як об’єкти для ниття, щоб вилити їм всі свої проблеми, свій негатив, бо останнім часом я нічого хорошого їм не розповідаю, але в моєму житті нічого хорошого не відбувається.

Але ж це не так. Вони мої подруги і я просто ділюся з ними своїм життям і хвилюваннями. Намагаюся отримати підтримку хоча б у друзів своїх, адже просто більше ні в кого.

І щиро кажучи, я не до кінця уявляю як мені з усім цим вантажем далі жити.

У мене почалися проблеми на роботі, грошей постійно не вистачає, незважаючи на не погані аліменти, які платить мій колишній чоловік на дітей.

Дітей потрібно годувати, одягати в школу і купувати підручники з деяких предметів.

Я вже не раз намагалася поговорити зі своїм чоловіком після того як Михайло нас залишив і просто пішов, але з цього діалогу не вийшло нічого хорошого.

Мій власний чоловік просто відмовлявся і твердив, що розлюбив мене вже давно. Хоча я насправді знаю, що він ніколи мене особливо мене не кохав щиро, коли зараз дивлюся назад і добре зважую наше спільне життя.

Всі його слова були націлені лише на те, щоб ми швидше розійшлися з ним. Він не хотів ні свариться зі мною, ні зловтішатися над моїм становищем.

Михайлові просто було не до мене. І тоді в його очах я вперше побачила повну байдужість до себе і до дітей, він навіть не приховував цього.

Нікому не побажаю, правду кажучи, потрапити таку ж ситуацію, в якій тепер опинилася я, це дуже сумно і фактично безвихідно зараз у мене. Ніколи в моєму житті не було такого відчуття, однак тепер це нібито переслідує мене.

Сподіваюся, що незабаром я зможу випросити хоча б невелику допомогу у моїх батьків. Це б дуже допомогло мені зараз. Найбільше мене пригнічує в цій ситуації, що я помічаю, що зовсім втрачаю віру у себе.

Інколи вечорами мені дуже сумно, ніхто мене не підтримує, а дітки мої ще малі, щоб зрозуміти, що у мене на душі. Прошу долю про одне, щоб допомогла мені пережити цей важкий період в житті. Дуже надіюся, що це скоро скінчиться і я теж, матиму своє щастя.

Але мені важко знайти сили в собі. Після того, як мене залишив чоловік я дуже розчарувалася, але не в ньому, а в собі. Як мені правильно вчинити?

Чи бувають щасливі жінки в мої роки і в моєму становищі? Чи можливо ще влаштувати своє особисте життя, в наш час, вже досить таки немолодій жінці?

КІНЕЦЬ.