Коли мами не стало, чоловік, і навіть свекруха зі свекром, приїхали провести її в останню путь. Мені було дуже важко. З чоловіком весь цей час ми переписувалися і зідзвонювалися. Я відчувала, як ми віддаляємось один від одного. Але ми вже не молоді і того кохання між нами вже давно немає. Але коли я повернулася до власного дому, то на порозі мене зустріла інша жінка. Виявляється, Сергій привів її бо вважав, що я не красиво з ним вчинила, залишивши одного

– А як ти хотіла, щоб мій син один в будинку жив? Якби ти його не залишила, він би так не вчинив. Так що ти, дорогенька, сама винна в своєму нещасті, – сказала мені свекруха.

– Але Віро Степанівно, я його не залишала. Якби він погодився, щоб я перевезла свою маму до нас, то не прийшлось би мені кудись їхати.

Але мої слова вже не мали ніякого значення. Для чоловіка і свекрухи винна я і це не обговорювалося.

Пів року тому моя мама занедужала. Я єдина дитина, яка залишилася на даний час в Україні. Старша сестра і брат вже давно живуть з сім’ями за кордоном. Брат в Німеччині, а Юля в Нідерландах.

Ось тому, коли мамі був потрібен догляд, я попросила дозволу у чоловіка, чи можна її перевезти до нас. Будинок ми будували вже разом в шлюбі. Діток нам боженька так і не дав.

Але Сергій сказав, що з тещою, ще й в такому стані він жити не буде.

– Я вже не в тому віці, щоб під одним дахом з твоєю мамою жити, – сказав він.

Мені нічого не залишалося, як просто переїхати на невизначений час до мами.

Замість підтримки в такій ситуації я отримала гірше гіршого.

Коли мами не стало чоловік, і навіть свекруха зі свекром, приїхали провести в останню путь. Мені було дуже важко. З чоловіком весь цей час ми переписувалися і зідзвонювалися. Я відчувала, як ми віддаляємось один від одного. Але ми вже не молоді і того кохання між нами вже давно немає.

Але коли я повернулася до власного дому, то на порозі мене зустріла інша жінка. Виявляється, Сергій привів її бо вважав, що я не красиво з ним вчинила, залишивши одного.

Свекруха також звинуватила мене у такому вчинку.

А як ти хотіла? Чоловік довго один не буде.

– Але ж Віро Степанівно, ви ще не знаєте, яка старість вас чекає. Чи буде вам потрібна допомога.

– Ти про мою старість не хвилюйся, – сказала вона.

Ось так я і залишилася на свята жити в селі у мами. Я не знаю як мені бути. Сестра з братом мене кличуть до себе. Кажуть, що тут мене нічого не тримає, але я не знаю як правильно вчинити.

Невже я повинна подарувати будинок, в якого вклала душу, чоловіку? І забути про все?

Джерело