Окреме житло для багатьох молодих сімей – це справжня розкіш. Ми з чоловіком теж після одруження опинилися перед вибором – йти на знімну квартиру чи жити у когось з батьків. Мої батьки живуть далеко в селі, тому жити у них був не найкращий варіант.

Хоч я і не дуже хотіла, але ми були змушені йти жити до свекрів. У них двокімнатна квартира в місті, то ж одну кімнату вони виділили для нас. Живемо з чоловіком з його батьками, синові всього 2 місяці. Відносини зі свекрами дуже натягнуті, але жити окремо поки не виходить.

Чоловік працює один, зарплата маленька, та й ту часто затримують. У мене одна мама, живе в селі, допомогти теж особливо не може.

Хіба продуктів яких передасть – картоплі чи закруток. Я в чужому домі і слова сказати не можу, часом буває, що і з кімнати своєї не виходжу. Юркну лише на кухню, щоб швиденько поїсти, і назад до дитини. Намагаюся не зустрічатися з батьками чоловіка, особливо з свекром.

Справа в тому, що батько чоловіка звик, що він глава сім’ї, і вимагає, щоб його всі слухали, в тому числі і я. Але у мене є власний чоловік, чому я повинна підкорятися практично чужій мені людині?

Все йому не так, всім незадоволений, навіть онуком, який за його словами, заважає йому висипатися. І в цьому, звичайно ж, винна я.

Мало того, що я постійно з маленькою дитиною, так ще й всі домашні обов’язки на мені, я ж вдома сиджу. Я повинна прибрати і приготувати вечерю на всіх, а є у мене на цей час чи ні, нікого не цікавить.

Чоловік мовчки все терпить, тому як одного разу батько йому сказав: «Будеш командувати у себе в будинку, а тут я господар». Свекруха теж намагається йому не суперечити, звикла за роки шлюбу робити так, як велить чоловік.

Я не розумію таких відносин в родині, чому потрібно стверджуватися дорослому чоловікові за рахунок слабших і користуватися нашим безвихідним становищем?

Мені все набридло, і коли мама запропонувала мені приїхати з дитиною пожити у неї хоча б з півроку, я погодилася. Живу з дитиною вже тиждень у мами, у нас все чудово.

Але бабуся наполягає, щоб я збиралася і їхала до чоловіка. Каже, що чоловіка одного залишати не можна, що за цей час він знайде собі когось, а я з дитиною так і залишуся у мами.

Я задумалася і не знаю, що робити – біля мами мені значно краще, але я справді можу втратити чоловіка. Зі мною чоловік не поїде, роботи в селі для нього немає, а в місті хоч якийсь заробіток.

От тільки якби не батьки чоловіка, як вони не розуміють, що таким своїм ставленням вони можуть розбити нашу сім’ю? Невже їм все одно, як складеться життя їхнього сина?

КІНЕЦЬ.