Не рий яму іншій людині, бо сам у неї можеш потрапити. Цю народну мудрість Олена ніколи не чула, або ж не звертала на неї уваги. Вона жила за своїми правилами і не дуже цікавилася іншими людьми, окрім себе.

Її життя було побудоване навколо власних бажань і потреб, і світ, здавалося, існував тільки для того, щоб задовольняти ці потреби.

Коли Олена народила сина, Максима, її мотивація була зовсім не благородною. Все через її маму, з якою у неї були постійні непорозуміння. Олена мріяла вирватися з цієї міцної материнської опіки, тож хотіла зробити все для того, аби лише швидше покинути батьківський дім.

Вона закохалася у викладача з місцевого технікуму. Той був старшим, одруженим, але це не зупиняло молоду жінку. Так і з’явився Максим.

Олена не була доброю матір’ю, вона більше піклувалася про себе, і навіть син став для неї чимось на зразок обов’язку, а не джерелом радості чи любові.

Коли Максим виріс, він вирішив поїхати в Польщу на заробітки, щоб допомогти матері. Після двох років роботи в іншій країні він повернувся додому, купив машину і почав працювати таксистом.

Олена, звісно, була дуже рада його поверненню, але разом із тим почала активно планувати його майбутнє. Вона вирішила, що її син обов’язково має одружитися з багатою дівчиною, бо це був єдиний спосіб покращити їхнє життя.

Як і всі матері, Олена мріяла про забезпечене життя для свого сина. Але, як це часто буває, Максим сам обрав свою обраницю.

– Мамо, знайомся, це Яна, моя дівчина, – сказав він одного дня.

Олена уважно подивилася на дівчину Максима і зразу вирішила, що вона не підходить для її сина. Яна була звичайною дівчиною з села, невисокого зросту, в окулярах. Тому реакція Олени була такою.

– Тільки ти, Максиме, міг так не вгадати з вибором! – картала Олена сина. – Твою наречену навіть родині не зручно показати!

Максим був рішучий, і нічого не міг змінити його рішення. Він не слухав матір. Яна йому подобалась, і він привів її до матері, а Олена тільки картала сина на свій лад.

З самого початку стосунки в родині не складалися: Яна намагалася здобути прихильність свекрухи, але Олена не бажала з нею навіть спілкуватися.

Щоразу, коли Максима не було вдома, свекруха говорила Яні неприємні речі, змушуючи її відчувати себе чужою в цьому домі.

Яна терпіла все це, поки одного дня не вирішила поговорити з Максимом.

– Я більше не можу, – сказала вона, заплакана.

– Твоя мама не просто не хоче мене прийняти, вона поводиться з мною, як з чужою, і вас негідною. Це нестерпно.

Максим почув її і вирішив діяти. Вони вирушили на орендовану квартиру. Олена не витримала і влаштувала справжню драму, коли син і його наречена пішли жити окремо.

– Ти кинув мене! – картала свого сина Олена. – Я все віддала тобі! Всі ці роки прожила для тебе, а тепер ти мене кидаєш!

Мати довго не хотіла мати з ними справу, навіть коли Яна народила їй онука. Але доля була суворою. Максима раптово не стало, коли їхньому сину було лише пів року.

Для Олени це стало справжнім потрясінням. Вона ледь пережила втрату сина, адже він був єдиним, хто був у неї. Згорьована, вона злягла, ставши абсолютно безпомічною. У її житті не залишилося нікого, хто міг би піклуватися про неї.

Про те, що це погодиться робити Яна, Олена і мріяти не могла, але невістка не змогла залишити свекруху в такому стані, і зробила те, що мала зробити.

Яна забрала Олену до себе. Тепер вона стала її єдиною опорою. Яна не шкодувала сил, доглядаючи за хворою, навіть коли її подруги дивувалися її рішенню.

– Ти ж могла б знайти іншого чоловіка, – говорили їй. – Ти ще молода! Чому залишилася з цією жінкою?

Але Яна лише відповідала:

– Вона – мати Максима. І тепер вона не залишиться одна. Це мій обов’язок.

Минуло кілька місяців, і Олена вже ледве могла говорити. Яна годувала її, допомагала, спілкувалася з нею, хоча свекруха в своєму житті не сказала нічого доброго. Але одного вечора, коли кімната була наповнена лише звуками годинника та тихим шумом повітря, Олена несподівано заговорила.

– Прости мене, Яно, – сказала вона тихо, майже нечутно. – Я не була хорошою матір’ю. Я все зіпсувала. Прости мене.

Яна присіла поруч і обняла її. Вона не очікувала, що свекруха скаже це, і навіть не могла стримати сліз. Всі образи і претензії відійшли в минуле, бо перед ними залишалася лише одна реальність – це їхня маленька родина.

І хоча життя Олени не повернеться до того, що було раніше, вона зрозуміла, що у цьому світі все має свою ціну. Її обов’язок тепер полягав у тому, щоб щиро прийняти допомогу від Яни і зрозуміти, що час змінює не тільки обставини, але й людей, і що в будь-якій ситуації треба залишатися людяним.

Джерело