Іванко та Інна радісно бігали своїм новим трикімнатним будинком. Вони разом із батьками, Любою та Олександром, все життя провели у тісноті у маленькій кімнатці у гуртожитку.

Хоча вони могли переїхати до матері Олександра, її зневажливе ставлення до Люби, «селючки», робило цей варіант не надто бажаним. Так пара й вирішила залишитися у своїй скромній кімнаті у гуртожитку, подарованій батьками Люби.

У міру розширення їхньої родини зростали та їхні фінансові труднощі. Незважаючи на труднощі, щедрість батьків Люби на їжу та інші потреби підтримувала їх на плаву.

Після багатьох жертв подружжя, нарешті, купили трикімнатний будинок у селищі міського типу, що зблизило їх із природою та Любиною родиною.

Мати Олександра розлютилася , але її істерики не могли змінити їх рішення переїхати. У захваті від свого нового будинку, Іванко та Інна з нетерпінням чекали заселення до своїх кімнат. Тоді ж було взято кредит на меблі, і діти брали активну участь у виборі.

На фоні підготовки до невеликого новосілля відмова матері Олександра зробити свій внесок у спільний подарунок була зустрінута з байдужістю; всі вже зрозуміли, яка вона людина. Цього дня гості прибули до щасливої родини із щедрими подарунками, серед яких були холодильник та пральна машина.

Мати Олександра запізнилася, випромінюючи незадоволення та зневажливе ставлення до нового будинку. Незважаючи на її кислий вираз обличчя, подружжя влаштувало їй екскурсію, а її критика не змогла затьмарити їхню радість.

До речі, подарунком свекрухи Любі став мішок із старими фіранками та ковдрами, що цілком відповідало її вузькому складу розуму.

Після незручної вечері Олександр провів маму додому на таксі, не сказавши жодного слова про її жахливу поведінку. Щастя зростаючої сім’ї набуло сильнішого, яскравішого відтінку, який не могла б очорнити жодна людина – чи то мати, чи сусід.