Ольга Захарівна, мама мого kолишнього хлопця Мирона, бабуся мого сина і моя невдала свекруха, вчора зателефонувала мені і запросила на весілля сина. Як вам таке? Я від несподіванки втра тила дар мови.

— Словом, я тебе з сином чекаю, — сказала вона і поклала трубку. Навіщо їй це треба?

А думку нареченої врахували? Навіщо їй «конкуруюча фірма» на весіллі? Ці та подібні питання вихором проносилися в голові, поки я приходила до тями від такого неоднозначного запрошення. Оговтавшись, я зателефонувала сестрі Мирона Клавдії, з якою у нас досить-таки хороші від носини.

Розповіла про запрошення від її матері, і запитала: «Що б це значило?».

— А це мама хоче показати тебе і онука своєї рідні. Коли їй такий виnадок ще видасться, щоб родичі всі разом зібрались. Ось вона і вирішила скористатися моментом. Навіщо їй це треба, не зрозумію. Вона мені оглядини вирішила влаштувати? Навіщо? Що я їй кобила якась, щоб мені в зуби дивилися?

Або виставковий зразок в музеї забракованих виробів? Навіщо мене кому-той показувати. Ольга Захарівна думає, що я радісна побіжу на свято її невістки, яка одружила мого хлопця на собі по зальоту?

Що вона думає?

Невже вважає, що мені принесе хоч якесь задоволення дивитися на нареченого з нареченою. Або мені в kайф принижуватися перед її ріднею? Напевно хоче похвалитися своїм синочком, мовляв, дивіться які дівчата за моїм Мироном бігають. А на мої почуття їй звичайно наплювати. У Мирона ще дівчина була. До мене.

У неї від нього дочка. Від цієї здається відkупилися грошима. Треба у Клавдії уточнити. А її, цікаво, запросила? Коротше, у всьому цьому театрі абсурду, сценаристом і режисером якої є мама Мирона, я брати участь не хочу і не буду.

Нехай своєю невісткою перед ріднею хвалиться. А мені ні вона, ні її синочок, ні їх весілля даром не потрібні.

КІНЕЦЬ.