Стою я в черзі біля каси і бачу мерзенну картину. Бідолашна бабуся, з тремтячими руками, іноді гублячи коnійки і піднімаючи їх назад, стоїть перед касою, а за нею парочка мажорів: дівчина з накаченим… усім, і її хлопець, не нашої національності, які то зітхають, то очі закочують, загалом, старанно намагаються показати, що роздратовані.

Раптом касирка відсунула продукти бабусі — пару яблук лише почала обслуговувати ту парочку, і сказала бабусі, щоб та порахувала свої коnійки потім і встала в чергу.

— Хто її тут взагалі впустив?

— Сказала баба, в тілі якої силікону було більше, ніж kрові.

— Та я взагалі не знаю. Акції роблять нові ось і всякі злидні збираються» , — сказала касирка. Після цих слів я хотів вступити, ось тільки з кінця черги вийшов чоловік із блокнотом і сказав касирці.

— Так, з вас, жінка, штраф, а ще ви звільнені, скатертиною доріжка.

А ви — показав на вантажника — Візьміть коляску і походьте з бабусю по супермаркету, нехай куnить, що хоче, за мій рахунок. І тут у гніві втрутилася вже звільнена касирка.

— Ти хто взагалі такий? У нас тут керуючий інший.

— Я керуючий всією мережею цих магазинів, і ви тут уже не працюєте, тож, будь ласка, зніміть жилетку. Ось вона справедливість.

КІНЕЦЬ.