Одного вечора, після повернення з роботи, Ірина не стала робити зауваження своєму чоловікові, як вона це робила ледве не щодня останнім часом.

Вона просто мовчки зібрала усі свої найнеобхідніші речі і пішла жити до іншого. А сам Олег ще довго чув у свою сторону:

– Ну ось, втомив ти її, ось і пішла вона від тебе, тепер і маєш, нікому не потрібний!

Та Олег, не дивлячись ні на що, все одно не може ніяк зрозуміти, що ж він недоброго зробив для власної дружини, чим міг так розгнівати її? Та, нічого, здавалося б. Взагалі нічого він і не вдіяв.

А що може поганого такого зробити чоловік, який протягом 2-ох останніх років після останнього звільнення з роботи тільки й те робить, що лише лежить на дивані, ніколи нікому не заважає, кожних вихідних дивиться футбол та риболовлю та їсть лише те, що приготує його дружина з тих продуктів, які сама принесе додому та заробить на них?

А, можливо, і є щось більше. Те, що спонукало Ірину піти від свого чоловіка, забути, можна сказати, свій шлюб, адже вона знала, що дороги назад просто більше не буде.

Щодня, коли Ірина поверталася зі своєї роботи, то бачила одну й ту ж картину.

На великому ліжку, зручно вмостившись, просто, як намальований, лежить її чоловік, навколо нього безліч брудних тарілок, чашок, кришок і різних пакетиків він видає одну й ту ж фразу:

– І що у нас сьогодні буде на вечерю, що ти купити встигла, що приготуєш мені цього разу?

Ці, вже звичні, слова щоразу ставали Ірині важким клубком на душі, але вона мовчала та спустивши голову, йшла на кухню прибирати та готувати їсти собі та чоловікові.

Доки одного разу не зібрала речі й не пішла до колеги по роботі.

Всі їх знайомі та родичі усі дивувалися дуже та говорили:

– Нерозумна яка вона, такого чоловіка хорошого втратила, кращого зараз не знайти ніколи. Він же такий приємний, ніколи й слова поганого нікому не скаже, косо й не подивиться, що ж її не вистачало ще в цьому житті, що до іншого пішла? Він такий спокійний і гарно вихований. Для чого було руйнувати свою сім’ю?

Чомусь люди за цією уявною і вигаданою ними картиною не бачили лише головного. Вона його всі ці роки кохала по-справжньому. А чи любив та цінував Ірину її власний чоловік?

Якби дружина відчувала його доброту та підтримку, вона б ніколи навіть не подумала б розлучатися з добрим чоловіком. Варто цінувати кожну хвилину, проведену з рідною людиною. Її турботу і працю, адже завтра цього може не бути.

Чи варто берегти сім’ю, коли чоловік просто хороша і добра людина, але не хоче забезпечувати свою родину і працювати? Чи варто жити з таким і працювати за двох, в надії на те, що він зміниться, чи краще розлучитися, поки ще молода?

Джерело