Ігор ніколи не любив своє село. Маленький двір, стара хатина, покрита іржавим дахом. Бездоріжжя та шум птахів, які нагадували про те, як давно він залишив цей куточок землі. Коли він поїхав, здавалося, що все, що було йому немиле, залишиться позаду. Але життя, як і старі дороги, мало свої повороти.

В селі він одружився, мав дружину та дітей, але вважав своє життя недобрим і вирішив шукати щастя в іншому місці, ще й нагода трапилася. Вірніше зустрілася одна нагода, пані, на його життєвому шляху.

Залишивши сім’ю та рідних у своєму селі, Ігор вирушив до столиці. Там був шанс змінити своє життя, і він цього дуже хотів, адже бідувати в селі – то не для нього.

Коротка зустріч із дівчиною на вечірці стала початком нового життєвого шляху та пошуку нового щастя і дороги до успіху.

Тоді, в свої двадцять п’ять, він вважав, що не має своє життя присвячувати селу і сім’ї, а має право шукати своє щастя.

Вона була інша: загадкова, незалежна, не знайома і цікава для нього, як нова сторінка. Ігор щиро закохався. І він повірив, що все, чого він хоче – це бути поруч з нею і досягати успіху.

Тому, коли Ліна запропонувала переїхати за кордон, він не вагався ні хвилини. Вони залишили батьківщину, Ігор почав бізнес. Все йшло добре.

Заробітки росли, вони з Ліною переміщалися з країни в країну, освоюючи нові горизонти. Був час для роботи, для мандрівок, для вечерь у ресторанах.

Ігор забув про свою першу сім’ю – про дружину Оксану та двох малих дітей, про той дім, в якому все колись було повно надії. Вони ж залишились у селі, чекали на нього, на те, що він повернеться, адже обіцяв їм це.

А чоловік, зачарований новими планами та стосунками, про все на світі забув і його дружина перша та діти стали для нього чимось далеким, пройденим етапом в житті.

Коли Ліна повідомила йому, що чекає дитину, він зрадів. У нього з’явилася нова родина, нове життя, але вже багате і богемне, а не просте і бідне в забутому селі.

Ігор пірнув у вир бізнесу, створив нову компанію, що стала успішною. Вона була його гордістю, його життям.

Все змінилося, коли Ліна в один день сказала, що не хоче більше бути з ним. Вона забрала їхнього сина, і Ігор залишився один. Замість того, щоб сісти й подумати, він почав діяти. Він намагався повернути Ліну, але її рішення було непохитне. У підсумку, вона подала на розлучення, відсудивши велику частину майна.

Ігор не розумів, як його життя стало таким похмурим, як він залишився без нічого.

Залишившись без грошей і родини, він повернувся додому – до батьків. У село, де все було, як і раніше. Але тепер це місце стало чужим для нього. Всі його спогади, всі його бажання зникли. Він поїхав, аби не повертатися. Проте йому більше не було куди йти.

Ігор думав, що його перша родина зустріне його з розпростертими обіймами. адже вони завжди любили його і продовжували чекати багато років попри все. Вже ж вони не бачилися багато років.

Оксана з дітьми, мабуть, йому пробачать – думав чоловік. Та він помилявся. Ігор не міг навіть уявити, як багато змінилося за ці роки.

Привізши трохи речей і трохи грошей у кишені, він приїхав до рідного дому, але Оксана, стоячи на порозі, не дозволила йому зайти.

– Ігорю, – сказала вона холодно, – ти нас залишив і не згадував про нас всі ці роки. Кинути родину і повернутися потім не можна. Я дітей виростила і без тебе, з усім впоратися змогла сама. І зараз твої повернення й твої вибачення нам не потрібні. Ти зруйнував нашу родину, а тепер хочеш ще раз усе нам зіпсувати.

Ігор не міг сказати нічого. Він стояв перед нею, мовчки, і раптом зрозумів, що більше нікому не потрібен. Діти, які раніше тяглися до нього, тепер були чужими. Вони стали дорослішими, розумнішими, сильнішими. Вони не любили його за те, що він залишив їх, за те, що більше не був для них справжнім батьком, а став чужим чоловіком.

– Якщо залишишся жити в селі, ми будемо твоїми сусідами, – сказала Оксана. – Тільки не думай, що все знову стане як раніше. Не буде. Не буде нічого, як раніше було.

Він стояв перед ними, без слів, без планів на майбутнє і з великим розчаруванням, адже завжди думав, що вони його чекатимуть і він у будь-який момент може повернутися в село, якщо в житті щось не складеться. Але було далеко не так.

Здається, ця частина його життя була давно закрита, а тепер усе, що залишалося – це розуміти, що усе, чого він досяг, не мало значення, якщо втрачена головна цінність. Втрачена сім’я, і навіть рідна земля не була вже для нього домом.

Ігор став жити в батьків, іноді приходив до колишньої дружини і дітей, щоб знову просити вибачення, в надії на те, що вони вибачать його і знову будуть жити раніше. Та ні дружина, ні діти не пробачали його.

А от чим довше ігор жив в селі і ходив до колишньої сім’ї. тим більше родичі усі стали його шкодувати і самі часто дзвонити Оксані і прийняти чоловіка назад, мовляв, він розкаявся бідний, сумує, хоче повернутися в сім’ю, а вона, бачте, собі ціни не може скласти, що потрібно пробачити заради дітей, адже людина щиро зрозуміла помилки і всі бачать. як важко йому.

Але хіба таке можна пробачити? Чи зміниться людина, яка вже раз зрадила?

Джерело