Мої діти вже дорослі та встигли створити свої власні сім’ї. Син живе недалеко, у нього є донька Злата, а моя дочка, на жаль, вийшла заміж у столиці, її та онука Сашеньку я бачу не так часто.

Я вже кілька років на пенсії, але завжди прагнула допомагати дітям із їхніми малюками. Ось коли Злата пішла до дитячого садка, обов’язок забирати її додому поліг на мої плечі. Я радо це робила.

Дорогою додому ми багато зі Златою розмовляли.

Поки батьки мали повернутися додому після роботи, я встигала внучку переодягнути та нагодувати. Раптом захво рів мій онук від дочки.

Вона зателефонувала мені дуже схвильована і попросила про допомогу. У неї на роботі був складний період, і вона не могла забезпечити Марку належного догляду через це.

Зрозуміло, я з усіх ніг помчала до столиці. Побачивши онука, запропонувала забрати його із собою до села.

Я точно знала, що на свіжому повітрі він набереться сил і видужає. Донька погодилася з моєю пропозицією.

Через місяць Марк повністю одужав, і я зі спокійною совістю повернула його додому.

Але як виявилось, син на мене обра зився.

-Ти покинула нас із Златою, нам довелося попросити подругу Вікі, щоб та забирала її після дитячого садка! Такого я зовсім не очікувала.

КІНЕЦЬ.