Нещодавно я опинилася у складній ситуації з дочкою та зятем.

Коли дочка чекала на другу дитину, вона попросила мене пожити з ними, поки вона буде в лікарні. Як тільки я приїхала, вона почала інструктувати мене, що готувати і як доглядати чоловіка, але, схоже, її зовсім не хвилювали потреби мого 3-річного онука.

Ми з чоловіком працювали за кордоном майже 10 років, упродовж яких матеріально підтримували нашу дочку.

Ми навіть купили їй квартиру як весільний подарунок і продовжували допомагати їй та її родині у різних потребах. Незважаючи на всі наші зусилля, дочка, здавалося, була більше зосереджена на задоволенні потреб свого чоловіка, ніж на будь-чому іншому.

Коли вона лягла в лікарню для народження другої дитини, ведення домашнього господарства лягло на мене. Однак зять не виявляв ні подяки, ні поваги до моїх зусиль.

Він вимагав, щоб я прислужувала йому, і навіть критикував їжу, яку я приготувала.

Його поведінка ставала все більш неповажною, і зрештою я вступила з ним у конфлікт, нагадавши йому, що квартира фактично належить мені і що ми з чоловіком матеріально підтримуємо їх усі ці роки.

Ця конфронтація призвела до того, що моя дочка образилася на мене, вважаючи, що я перегнула ціпок і викликала розлад у її шлюбі. Навіть мій чоловік припустив, що я, можливо, поспішно діяла, але я вважала, що вчинила правильно.

Я сподіваюся, що ця ситуація допоможе моїй дочці усвідомити справжню природу її стосунків із чоловіком.

КІНЕЦЬ.