– То треба бути заробітчанкою, і принести на день народження тисячу гривень! – голосно обговорювала мене на кухні моя сваха, до якої я прийшла на ювілей.

Їхню розмову з сестрою я підслухала випадково, і мені так неприємно від цього стало, що я відразу сказала, що у мене з’явилися термінові справи, і пішла зі свята.

Свою доньку я ростила сама, бо чоловік знайшов собі іншу жінку і нас покинув. Жили ми в селі разом з моїми батьками, саме вони мені дуже допомогли у важкі для мене часи.

Коли донька закінчила школу, я поїхала на заробітки в Італію, бо треба було якось вибиратися із бідності. Поки я гроші складала, Іванка моя надумала заміж виходити.

Приїхала я додому, щоб весілля зробити. Тоді я вперше і познайомилася з зятем і сватами. Ці люди мені не сподобалися, свої меркантильні інтереси вони не приховували з самого початку.

– Свахо, Ви заробітчанка, тож сподіваюсь, Ви все і оплатите, – щебетала улесливо до мене моя сваха.

А я так боялася щось зіпсувати, що погоджувалася на все, і оплатила все весілля сама, навіть костюм нареченому я купила.

Потім, коли ми стали обговорювати, де молодята жити будуть, сваха знову взялася нагадувати мені, що я заробітчанка, у мене донька, і я повинна забезпечити наших дітей житлом.

Тоді я віддала їм всі гроші, які заробила до того часу, і ми домовилися, що вони відбудують наш будинок в селі. Сватам ця ідея сподобалася, вони мені пообіцяли, що допоможуть нашим дітям, бо вони ще занадто молоді, щоб займатися ремонтом і будівництвом.

Я повернулася в Італію і стала заробляти, а всі зароблені євро висилала додому. Проте, будівництво рухалося дуже повільно, а коли я що питала, то мені донька говорила, що все дуже дорого.

Закінчили ми будинок через 10 років. Ну нехай, і то добре. Приїхала я додому, бачу – все доволі скромно, матеріали всюди дешеві. Стала я думати, як так могло статися? Зрозуміла я все, коли пішла до свахи в гості – а там шик і блиск. Вона хоч на заробітки не їхала, але облаштувала свій будинок значно краще, ніж мій.

Коли я покликала доньку на серйозну розмову, вона лише плечима знизала, і сказала, що усіма моїми грошима керувала її свекруха.

Не хочеться про людей погано думати, але я впевнена, що сваха за мої гроші облаштувала свій будинок. Хоча вона сама розповідає, що це її чоловік раптово став так багато заробляти. Донька моя вірить у її байку, а мені чомусь зовсім в це не віриться. Але що я тепер докажу?

Вирішила мовчати, щоб доньці сімейне життя не псувати. У них з зятем народилося за цей час двоє діток, тому заради спокою в родині, я не поверталася до цього питання.

В цьому році у свахи був ювілей, я якраз приїхала додому у відпустку, і вона мене запросила. Я поставила в конверт тисячу гривень, взяла квіти і пішла її вітати.

Та свасі виявилося цього замало, вона сподівалася, що я мінімум 200 євро принесу. Про що, не соромлячись, розповідала своїм родичам.

І донька моя, як не дивно, стала на її сторону. Вона повернулася зі свята пізніше, бо я пішла швидше, і стала мене картати, що я її осоромила перед чоловіковими родичами.

– Ти що, не могла більше в конверт поставити? Вона ж нам так допомагає! – з осудом сказала мені Іванка.

Я промовчала, та мені дуже прикро. Сваха і так останні 10 років жила за мої гроші, невже донька моя цього не бачить і не розуміє?

Невже тисячу гривень – це мало?

Мені треба вирішити, як жити далі, і що робити. Бо я працюю, але так до нічого ще і не доробилася.

Джерело