Ганна була щаслива. Вона закінчила педінститут і їй зробив пропозицію Артур. Дівчина радісна прибігла додому та поділилася обома новинами з мамою.

— У суботу прийдуть свати! – весело сказала дівчина мамі. Та тільки мама не дуже зраділа другій новині. Справа в тому, що Тома, дочка її подруги Соні, була ваrітна від Артура. І про це Ганна не знала. «Сказати чи не сказати?», думала Марина Петрівна. Вирішила, що поки що краще промовчати. Не псувати радість дочки. А там буде видно… У суботу завітали гості. Ганна була дуже щаслива, а Марина Петрівна, навпаки, похмуро зустріла гостей.

– І коли думаєте зіграти весілля? Восени, чи до весни відкладете? – запитала Марина, коли сватання вже відбулося.

– Навіщо відкладати? — підскочив Артур.

— Зіграємо у липні.

— Так часу не залишилося, — здивувалася Марина. — Встигнемо. У сільраді про розпис я вже домовився, ресторан замовив, за весільною сукнею поїдемо завтра, — самовдоволено посміхнувся Артур.

— Коли гроші є, проблеми вирішуються самі собою. До весілля залишалося два дні, коли Тома сама зателефонувала Ганні та розповіла про свою вагітність.

— Мамо, не буде весілля, — насилу прошепотіла бліда, як крейда, Ганна.

— Томка ваrітна від Артура. Соромно як… З того дня минуло двадцять років. Красуня Ганна досі незаміжня.

Об ман Артура перекреслив її довіру до чоловіків. І ні з ким дівчина не будувала стосунків. З часу свого невдалого весілля Ганна зненавиділа липень місяць. Щороку виїжджала у липні із села, щоб ніщо не нагадувало їй про той випадок. Цього року Ганна придбала путівку на двотижневий автобусний тур Європою.

Поруч із нею сидів Стас. Симпатичний, самотній чоловік. Її одноліток. Розговорилися, потоваришували, виявили, що багато спільних інтересів. Повернулися з мандрівки іншими людьми. Закоханими та впевненими у тому, що більше ніколи не розлучаться. Ганні знову подобається місяць липень. Той самий місяць, що колись перекреслив її щастя, а тепер подарував кохання.

КІНЕЦЬ.