Нещодавно я відзначила свій день народження. Я особливо не святкувала, просто до мене приїхала моя дочка, Наталя, яка періодично відлітала на заробітки до Німеччини, подарувала мені 100 євро та попросила мене побалувати себе осіннім одягом, висловивши подяку за те, що я допомагаю їй із двома доньками.

Я прийняла подарунок, чудово розуміючи, що дочка сама знала, що я цих грошей потребувала.

Незабаром після її візиту до мене заїхали син та невістка зі своїми чотирма дітьми. Побачивши їхній скромний спосіб життя та бідно одягнених дітей, я відчув тяжкість на серці.

Не замислюючись, я віддала їм свої 100 євро, попросивши купити дітям новий одяг. Дізнавшись про мій вчинок, Наталя зателефонувала та висловила своє обурення.

Вона стверджувала, що пожертвувала потребами своїх дітей, щоб подарувати мені те, чого я потребувала найбільше, а я віддала все синові.

Дочка вважала, що її брат повинен сам забезпечувати своїх дітей та утримувати мене, а не приймати мою допомогу як належне. Я пояснила, що добровільно віддала йому гроші, бачачи його велику потребу.

Реакція Наталії була різкою – вона заявила, що більше не буде мені нічого давати і сама купить мені все необхідне, якщо буде потрібно.

Наша сварка призвела до холоду між нами, якого раніше ніколи не було. Наталя наполягає на тому, що я вчинила неправильно. А я запитую себе: чи так уже неправильно допомагати одній дитині за рахунок іншої, якщо інша сама дає тобі гроші?

КІНЕЦЬ.