Коли дивлюся це, сльози навертаються на очі, і знову ж таки отримую почуття сорому за ці сльози, розумію, що наставника не знайду, пізно вже не маленький, думаю, що вона пов’язана з тим, що в дитинстві мною не займалися, батька майже не знаю, вітчим до п’ятого класу ображав мене і до дорослого віку морально знущався з мене
Мені 25 років. Одружений. У шлюбі рік, а живемо разом майже 5 років. У відносинах з дружиною все добре, скаржитися нема на що.
Захоплююся психологією, але не на всі питання вдається знайти відповіді самому. Перша проблема: хоч мені і 25 років, почуваюся максимум на 18 років. Особливо це почуття посилюється, коли я спілкуюся з чоловіками старшими за мене за віком (не з усіма) або вище за мене за рангом (майже з усіма).
У такі моменти взагалі почуваюся дитиною, маленькою та дурною. З тими, з ким почуваюся нарівні, таких проблем немає, буває, що навпаки почуваюся вищим.
Дуже заздрю тим хлопцям, які вміють спілкуватися з усіма на рівних. Намагаюся це невміння перебороти у собі, але виходить погано, оскільки часто можу зморозити нісенітницю. Як із цим боротися?
Друга проблема, відчуваю гостру потребу в наставнику. Розумію, що мені дуже не вистачає мудрої дорослої людини поряд.
Але з цим почуттям конфліктує переконання, що чоловік має бути незалежним у вчинках та судженнях. Начебто вже чверть життя прожив, повинен вміти справлятися сам (і справляюся, хоч і насилу) а необхідність у наставнику відчуваю.
Особливо посилюється це почуття під час перегляду фільмів типу Роккі, де старий мудрий учитель тренує молодого бійця і робить із нього чемпіона не лише з боксу, а й життя.
Коли дивлюся це, сльози навертаються на очі, і знову ж таки отримую почуття сорому за ці сльози. Розумію, що наставника не знайду, пізно вже не маленький. Як вирішити проблему?
Думаю, що вона пов’язана з тим, що в дитинстві мною не займалися, батька майже не знаю, вітчим до п’ятого класу ображав мене і до дорослого віку морально знущався з мене.
З вітчимом мама розійшлася через рік після того, як я пішов з дому два роки тому (але не через те, що я пішов, а через те, що вона знайшла нового чоловіка).
При всьому цьому, мені вітчима шкода, оскільки він зараз дуже погано виглядає та живе незрозуміло де. Це почуття жалю мене бісить, тому що розумію, що холоднокровності мені явно не вистачає.
КІНЕЦЬ.