Одружилися ми рік тому, після появи нашої третьої дитини. Чесно кажучи, до РАГСу вже йти ніхто не хотів, після 14 прожитих років це була формальність.

Познайомилися ми у друзів, він почав доглядати, потоваришували, стали близькими. Я досить швидко дізналася, що чекаю дитину, повідомила йому, він був не готовий ні брати відповідальність за дитину, ні одружитися зі мною.

Було дуже гірко, переживала, плакала, про що дуже шкодую, бо чекала дитину, і це відбилося на доньці. Вона з’явилася  слабка, постійно кричала і вдень, і вночі.

За кілька місяців до появи дитини ми все-таки вирішили жити разом, але тут нове випробування — дитина, що постійно кричить, і змучена дружина. Через 3 дні після того, як я виписалася, він купив матрац і переїхав на кухню.

Я старалася, як могла, щоб був обід та вечеря, прасувала сорочки, мила підлогу. Коли дитині виповнився рік, вийшла працювати, оскільки заробляла значно більше, ніж він.

Завдяки цьому ми через 2 роки переїхали у велику квартиру, і в нас незабаром з’явився синочок. Але відносини не задалися із самого початку.

У нас дуже різні сім’ї, у них всі зусилля мами були сконцентровані навколо батька (у нього не простий характер), але мама як фея гуртувала сім’ю, була буфером. Може, тому вона рано пішла — серце.

Моя ж мати навпаки завжди була ведучою, вона активна, безкомпромісна, словом керівник. Але нас у дитинстві ніхто не принижував, не обзивав.

Я завжди була яскравою, цікавою, відмінницею. Це важливо, тому що я побачила потім, як чоловік може поводитися з дітьми, зі мною та з іншими людьми.

Від його характеру тікали няньки, масажистки, що приходять до дітей, та й з рідними своїми він не церемонився, у результаті до нас давно вже ніхто не приходить. Він людина активна, займається спортом, а я, яка зробила до зустрічі з ним кар’єру, навпаки, стала не цікавою і пасивною.

У мене з’явилася байдужість до життя, з будинком справляюся погано, бажання одне, щоб мені дали спокій. Від нього постійні закиди — чому зробила так, а не так, могла б сказати інакше, загалом усе, що я роблю, піддається критиці.

Якщо дозволю щось дітям, він забороняє. Загалом порозуміння немає.

Я намагалася з ним домовитися, але домовитися із самодуром неможливо, у відповідь отримую образи. Він дуже хотів третю дитину, я була категорично проти, оскільки не бачила перспектив нашої родини.

Він прямо зводив мене, оголошував усім, що ми плануємо ще одну дитину. Я дізналася, що чекаю дитину й позбавилася на ранньому терміні.

Це був стрес для мене найсильніший. У результаті я дізналася, що ще раз чекаю дитину й з’явилася прекрасна дівчинка.

Батько її дуже любить, але більше не любить нікого в нашій родині. Він каже, що я в свою матір, така ж егоїстична і груба, але я не знаю, як любити людину після того, як вона образить і принизить тебе і твою матір?

КІНЕЦЬ.