Я рано вийшла заміж через рік у нас народився синочок. Батько та мама допомагали мені з дитиною.

Мені було дуже важко, оскільки я була молодою та недосвідченою мамою. Моя мама все частіше брала Назарчика до себе. Він проводив там дуже багато часу. Вдома Назар був один раз на місяць, а так у весь час у бабусі.

Ми з чоловіком дуже сильно сварилися. Дійшло навіть до розлучення. Квартира належала чоловіку, тож мені довелося з’їхати та винаймати житло. Назар так і залишився жити у бабусі. Я сказала, що це тимчасово. Спочатку я влаштуюся на хорошу роботу, почну заробляти, а тоді заберу його до себе.

Проте пошуки роботи тривали дуже довго. Згодом я зайнялася своїм особистим життям, але тривалий час не могла зустріти хорошого чоловіка.

Пройшло 5 років та я познайомилася з Денисом. Тоді я дуже раділа, що знайшла ідеального чоловіка. Він мені підходив. На той момент у Дениса була хороша робота та власне житло. Про Назара я йому не говорила. Коли діло дійшло до одруження, я повідомила, що у мене є син.

Денис був не в захваті від цієї новини, сказав що він проти того, щоб Назар жив з нами, тому, якщо я хочу вийти за нього заміж, я маю відмовитися від сина.

Назар і так проживав у бабусі я вирішила залишити все так як є. Назар уже звик.

Та я іноді його навідувала. Коли Назару було 10 років, у мене народився другий син. Назар іноді приходив гратися зі своїм братиком, проте довго не затримався, оскільки Денис не був в захваті від його присутності.

Мені було неприємно від цієї ситуації проте на захист Назаре я не ставала тому, що боялася втратити свого чоловіка. Назар став приходити все рідше та рідше.

Потім у мене народилася донька і турбот стало ще більше. За тими турботами я і не помітила, як змінилася моя мама. Вона стала хворобливого та дуже сильно схудла. Пройшло ще пів року та її не стало.

Назар залишився з дідусем, я тоді ще навіть не знала, що мені робити. Забрати Назара до себе я не могла тому, що Денис був проти. Батько неодноразово звертався до мене, просив гроші для того, щоб купити для Назара одяг та взуття. Казав, що його пенсії не вистачає.

Я не могла нічим допомогти, оскільки знаходилася в декреті. Гроші заробляв лише Денис, я не могла дати їх для Назара.

Батько дуже сильно обурився, зібрав Назара та привіз його до мене. Сказав що це мій син та що відповідно я маю за ним доглядати. Та й поїхав додому. Добре, що у нас була ще одна кімната, де я поселила Назара.

Страшно згадувати як на це відреагував Денис. Син прожив з нами 5 років, за цей час йому довелося багато чого натерпітися. Після закінчення школи Назар поїхав вчитися в інше місто. Зараз він уже дорослий, має свою сім’ю, добре заробляє, дідуся забрав до себе. А зі мною більше не спілкується.

КІНЕЦЬ.