Як тільки дама переступила поріг магазину, тут же відчула важкість продуктів у своїх руках. Вона зітхнула, відчуваючи затишний вечір біля теплого вогнища.

Раптом до неї підбіг маленький хлопчик, різко вирвав пакет із хлібом із її рук і помчав геть. Вона була вражена, але не збиралася здаватися. Кинувши решту пакетів на найближчу лаву, вона поспішила за ним.

Вулиці здавались нескінченними, але вона помітила хлопчика на наступному перехресті. Він стояв на розі, годуючи хлібом якусь маленьку дівчинку.

– Гей, малий! — закричала вона, але хлопчик злякано відсахнувся.

Жінка сповільнила крок, не бажаючи лякати дітей. Коли вона підійшла ближче, її серце клацнуло від того, що вона побачила. Маленька дівчинка, мабуть, сестричка хлопчика, сиділа на землі, худа і брудна.

– Це ваш хліб? — спитав хлопчик із виною в очах.

— Так, — відповіла пані, — але я бачу, що в тебе були причини.

— Ми не їли два дні, — тихо промовив хлопчик, опустивши голову. Жінка глянула на хліб у руках хлопчика, а потім на маленьку дівчинку.

— Не хвилюйся, — сказала вона, сідаючи поряд із дівчинкою.

– Сьогодні ви поїсте разом зі мною. Дама повернулася до лави за продуктами, що залишилися, а потім відвела дітей до себе додому. Вона влаштувала для них справжнє свято з гарячою вечерею та солодкими частуваннями.

— Ви завжди можете приходити до мене, коли вам буде важко, — обіцяла вона, дивлячись на радісні обличчя дітей, які, здавалося, вперше за довгий час по-справжньому посміхнулися. Жінка зрозуміла, що іноді найнепередбачуваніші події можуть розкрити перед нами можливість проявити щиру доброту.