Коли чоловік повернувся з роботи, розповіла йому про свої пригоди. Не хотілось вірити, що така мила і привітна бабуся вирішила нажитись на моїй довірливості та неуважності. Мабуть, їй теж ці гроші дісталися випадково

Недавно ми з чоловіком придбали свою першу квартиру. Звісно, помешкання не дуже велике, але як приємно мати власний куточок. Ми близько року витратили на закордонні заробітки, аби зробити перший внесок. Нарешті переїхали. Ремонт поки що відклали, бо він тут не так давно зроблений.

Першою на знайомство з новими сусідами прийшла старенька бабуся, з квартири, що під нами. Як заведено, принесла печиво та хлібину. Вона привітала нас із новосіллям, побажала щастя, всіх благ на новому місці. Звісно, запросили її на чашечку чаю, після таких-то теплих слів.

За час розмови, ми дізнались основні подробиці про всіх сусідів, навіть хто чим займається і де працює. Приємно потішив той факт, що над нами мешкає програміст. Будемо знати до кого звертатись, якщо виникнуть питання по комп’ютеру. Також почули, хто в під’їзді найбільш галасливий і хто може лишати сміття на сходах.

Наступного дня літня жінка завітала знову. Вона принесла розміняти їй двісті гривень: «Поштарка принесла журнал, а я не маю чим заплатити. Останніх двісті гривень з пенсії лишилось. Ой, такі ціни?! Ні на що не вистачає». Я поралась на кухні, тому недовго думаючи дістала гаманець, відрахувала дрібніші купюри й дала їх сусідці. А у неї забрала дві сотні.

Можливо, я б й забула про цей момент, якби у супермаркеті зі мною не трапилась прикра історія. Касир відмовився приймати ту купюру, яку мені зранку дала бабуся, повідомивши, що гроші фальшиві. Я крізь землю хотіла провалитись у цей момент. Інші покупці дивились на мене, як на якусь аферистку.

Коли підійшов охоронець, то ледве серце з грудей не вискочило. Думала, що зараз викличе поліцію. Але він мене заспокоїв. Сказав, що цю купюру я можу спробувати обміняти в банку на справжню: «Таке трапляється. Хтось міг навмисне підсунути вам фальшивку, а ви не помітили».

Коли чоловік повернувся з роботи, розповіла йому про свої пригоди. Не хотілось вірити, що така мила і привітна старенька вирішила нажитись на моїй довірливості та неуважності. Мабуть, їй теж ці гроші дісталися випадково, а вона нічого не підозрювала. Я їй про це не розповіла, бо було якось незручно.

Але згодом вона знову прийшла з тим самим проханням. Тільки цього разу сума була більшою — купюра в тисячу гривень. Старенька сказала: «Дали пенсію такими грошима. Не знаю, як з ними до магазину йти». Купюра виглядала справжньою, але ризикувати я не стала. Тому сказала, що готівки при собі не маю.

Лише потім ми довідались від сусідів, що ця привітна бабуся в молодості мала судимість за шахрайство. Можливо, вирішила взяти за старе?

КІНЕЦЬ.