Мене звати Аліна. На час, коли сталася ця історія, мені було 32 роки. Це був складний період у моєму житті, адже я тільки пережила досить неприємне розлу чення з чоловіком. З Сергієм ми одружилися з щирого і великого кохання, дуже мріяли про своє гніздечко та дітей. Ми були одружені 5 років, але я ніяк не могла заваrітніти. А потім після довгих обстежень мене поставили перед невтішним фактом – безnліддя. Нічого з цим вдіяти не можна було, ліkарі не давали жодних шансів.

Це стало важким ударом для нашого з Сергієм союзу, настільки важким, що він розвалився. Сергій зізнався мені, що не хоче бути зі мною за поточних обставин. Ми не сварилися, розійшлися мирно, але в душі залишилася велика порожнеча, у мене почалася деnресія. Я лежала цілими днями і нічого більше не хотіла. Одна з моїх близьких подруг вже давно працює в полоrовому будинку. Вона знала, що мені важко, часто дзвонила, розмовляла, намагалася розвеселити та підняти настрій.

Якось Віка розповіла мені про випадок з роботи, що 16-річна дівчина народила та написала відмову від дитини. -А він такий лапочка, ти не уявляєш! Я з таким не вперше зустрічаюся, але цього малюка якось особливо шкода. Вона мені надіслала фото. У мене в цей момент щось ойкнуло в грудях, начебто самі вищі сили мені підказали. Наступного дня я пішла відвідати маленького Сашка, а ще за кілька тижнів почала оформляти усиновлення. Він – моє щастя та радість! Щодня дякую Богу, що все так склалося.

КІНЕЦЬ.