Галя із Павлом прожили разом 30 років. Наро дили двох дітей. Зараз у них уже свої сім’ї, свої будинки та діти маленькі. Залишилися Галина одні з чоловіком. Павло має важкий характер. Тижнями може мовчати. А останні кілька років мешкали як сусіди.

За цей час Павло вийшов на пенсію. Він набагато більше часу проводив удома, але навіть не збирався брати на себе якісь домашні обов’язки. А це Галину дра тувало. Потім Павло захворів так, що довелося класти його до ліkарні. Вона сиділа біля нього, годувала, спала в палаті на стільці.

А Павло став якось добрішим, бо відчував залежність від дружини. Коли чоловік повністю одужав, то якось одразу й Галина захво ріла. Чоловік, поkинувши хво ру дружину, поїхав у своє село і зник.

А як же турбота, підтримка? Чи дружина для нього нічого не означає? Повернувся Павло із села і одразу подався на кухню. Звісно, Галина не стояла біля плити, їй нічого не хотілося. Діти теж були зайняті, хто роботою, хто онуками і не мали змоги навідатися до матері та привезти бульйону.

— Я що маю їсти? Лежиш цілий день! Важко було хоч гречки зварити? Котлет насмажити! Це найпростіше! — Завівся чоловік. — Ось якщо це так просто, то встань і зроби!

В чому проблема? Та й взагалі тобі час звикати готувати самому, тому що я більше цього не робитиму! Я хочу розлу чення! — Що ти сказала? Яке таке розлу чення? — Павло вперше заметушився не на жарт.

Він подзвонив, пожалівся дітям на матір. — Мама! Що це таке? Яке розлу чення у такому віці? Адже все було нормально! — Ні, доню! Це тобі тільки здавалося! Все, мені час іти! – Галина поклала слухавку та пішла робити собі каву. А за деякий час приїхав син. Теж почав розбиратися.

— Мама! Ну як так! Адже ви стільки років разом! Де батько житиме, ти про це подумала? – А це вже не моя проблема! У своє село переїде. Квартира належить мені, я звідси нікуди не піду. – А що між вами сталося? — Нічого, сину! Просто ми з ним стали чужими людьми!

— Та якими чужими? – А ти хоч раз прийди та послухай, як він зі мною розмовляє! Мені це набридло! Хочу пожити для себе! Документи на розлу чення подані, назад дороги немає.

КІНЕЦЬ.