Коли ми з Оленою одружились, то вирішили не жити із батьками. Не раз чули, як тоді псуються стосунки, а нам не хотілось батьків перетворювати у ворогів. Грошей на власне житло не було, тому довелось орендувати маленьку квартиру. Крім того, старались відкладати щось на купівлю власної. Тому ми й економили на всьому, на чому тільки можна було.

Тут хочеться підмітити, як відповідально до цього поставилась моя дружина. Вона прекрасно розуміла становище, тому і жертвувала не тільки моїми інтересами, а й своїми. Часто навіть сукенку нову не купувала, можна ще і в старих походити.

В цей період мій рідний молодший брат саме вступав до університету. І коли таки вступив, то постала проблема з житлом, адже самі ми із села. От батьки і попросили прийняти Віталія на час, поки він не знайде підробіток і не з’їде на іншу квартиру.

Я не міг відмовити, тому ми і стали жити разом. Перший час ніяких проблем не виникало. Ми чудово порозумілись і жили собі прекрасно. Допоки брат не почав поводити себе як нахаба. Навчання від відразу закинув, на пари не ходив, роботу навіть і не пробував шукати.

Цілими днями він лежав на дивані і тільки командував, що йому до столу подавати і коли в його кімнаті прибирати. Я цінував працю дружини, тому така поведінка Віталія мене дуже засмучувала. Як ми можемо наготувати йому вишукані страви, якщо навіть на їжі економимо? Самі уже не знали, як ковбаса пахне.

Вчора взагалі капнула остання крапля. Ввечері я збирався до супермаркету і брат приніс мені список того, що я маю купити. Коли я сказав, що за це все треба платити чимось, то він відповів:

– Так ти купи за свої гроші, а я тобі віддам скоро, коли роботу знайду.

Такого терпіти у своєму домі я не хочу. Тому відразу і сказав Віталіку, що до кінця тижня він має з’їхати. Або шукає квартиру, або повертається у село до батьків.

Як я й очікував, замість подяки брат наговорив нам купу поганого і ще й батькам подзвонив, пожалівся. Тепер і вони на мене ображені. Тож зараз я точно знаю, що допомагати родичам – справа невдячна.

КІНЕЦЬ.