Аня нещодавно познайомилася із цікавою людиною в інтернеті. Його звали Максом, він був фотографом та художником. Ані сподобалося, як гарно він говорив, такі комплементи говорив, віршами писав. Зрештою вони вирішили зустрітися. Вперше погуляли у парку.

Все пройшло чудово. Макс просто не відводив свого погляду з Ганні, він сказав, що Ганна стала для нього новою музою. Натхненною її красою він став писати нову картину, це був гарний місяць, що йде далеко в сині води озера. А ще Макс був таким романтиком, любив помріяти та розповісти купу цікавих історій.

Якось увечері Макс зателефонував Ганні і сказав, що у вихідні зустрітися не вийде: -Багато роботи, так? -Ні, роботи таки немає. Просто дощ буде, у парку за такої погоди не погуляєш.

-Ну а до чого тут парки? Можна піти у кіно, чи ресторан. -Я не люблю кафе. -Так навіщо кафе, якщо антикафе, тобі там має сподобатися . -Я ж сказав, що не люблю таких помешкань. Мені подобаються парки. Чекатимемо моменту, коли закінчиться дощ. Ганна здивувалася.

А потім вирішила, що, напевно, Макс так каже, щоб одразу зрозуміти дівчина меркантильна чи ні. На наступній зустрічі Макс розповів, чому розл учився зі своєю дружиною. -Вона постійно просила від мене квіти, на кожні свята. Але я думаю, що це марна трата rрошей. Я пек їй тортики, ось це корисно, з’їсти можна.

А квіти за кілька днів викинути. Не люблю такі витрати марні, ще й кафе з кіно до цього належать. Ганна слухала і думала, що їй треба скоріше тікати від такої людини, якій для будь-якої жінки було шkода маленький букетик подарувати.

КІНЕЦЬ.