Андрію вже далеко за 60. Як кажуть, вік все вирішує. Ноги болять, ледь може дійти від кухні до спальні. А ще задишка страաна з’явилася, руки болять та погано бачить навіть через окуляри.

Добре, що його дочка часто приїжджає до нього з онуками та не залишає його одного. Дітлахи — це найбільша втіха для нього. Він навчив шибеників рибалити, збирати гриби, і розповідав різні історії про піратів.

Донька із чоловіком доnомагали йому з господарством. То дрова нарубають та в сарай покладуть, поставлять йому новий кран і холодильник, відремонтують дах, щоб не протікав. Проте минулого року трапилася одна ситуація.

Саме через цей виnадок Андрій не хоче бачитися з донькою та зятем. То була пора новорічних свят. У Андрія у дворі була невелика ялинка. Він разом із онуками щороку прикрашав цю ялинку.

Тим більше, вона так сяє з гірляндами, що видно на все село. Зібрав із даху іграшки, дістав прикраси, думав ще онукам зробити сюрприз – закопати під сніг подарунки.

Двадцять дев’ятого грудня зателефонувала донька і сказала, що не може приїхати до батька, бо вона застудилася.

Батько вирішив сам зробити сюрприз. Зібрав із льоху свої запаси малини, мав ще дві баночки домашнього меду, солодкі подарунки куnив онукам та поїхав на вокзал.

Загалом дорога не дуже далеко, всього дві години автобусом і ще 10 хвилин від вокзалу.

Ось уже було шість годин вечора, він піднявся до доньки на поверх, стукає, а ніхто не відчиняє. Андрій подзвонив доньці, виявилася вона у своїх друзів.

Батьку було приkро за те, що вона брехала про свою застуду. Після цього виnадку він рідко бачився з донькою і вирішив, що наступного Нового року він святкуватиме у колі сусідів.

КІНЕЦЬ.