Не можу позбутися неприємного почуття образи на батьків чоловіка. Коли 5,5 років тому я виходила заміж, довелося звільнитися з дуже гарної роботи у державній структурі в обласному центрі та виїхати за 300 км до села, де у чоловіка живуть батьки та робота з гарним доходом.

За цей час у мене з’явилося двоє дітей із різницею менше ніж 2 років. Вже втомилася від сидіння вдома! Обидві дитини ходять у садок, але роботу знайти тут дуже складно.

Є, звичайно, продавці та працівники в кафе на трасі, але фізично я працювати не можу через серйозні проблеми зі спиною, та й тікають звідти дівчата не від хороших умов праці.

І тут покликали мене на роботу з документами, як я хотіла. Під час розмови з батьками чоловіка почула: «куди ти зібралася, а хто з вашими дітьми сидітиме, якщо вони хворітимуть?». Але ж є лікарняні для цього!

Я не збиралася їх ні на кого кидати, тим більше в садок ходять. Але чоловік теж підтримав своїх батьків, одразу сказав: «Ні про яку роботу і думати не потрібно, поки діти маленькі, чого тобі не вистачає?».

Через два тижні після цієї розмови його батьки кажуть, що тепер сидітимуть із онуком, сином їхньої доньки, бо вона виходить на роботу, а в садок його відправляти шкода, маленький же синочок.

Потрібно сказати, що він на пів року старший за мого сина, який ходить у садок. Сидітимуть з онуком до літа точно, хоча я думаю, що можуть і до школи просидіти.

А мені якось прикро. Я також хочу працювати, хоч і забезпечує нас чоловік усім. Скільки ще я так сидітиму вдома. Розумію, що ніхто мені нічим не зобов’язаний, народжували для себе, впораюся з ними сама, дуже рідко прошу недовго посидіти з дітьми.

У лікарню магазини з двома дітьми ходити вже звикла, це мене не напружує. Моя мама вчила мене не заздрити ніколи та нікому. Але як позбутися цього почуття? Образи? Чи заздрості?

КІНЕЦЬ.