– Ні, мамо, ти не будеш з нами жити. – я була категорична.

– Я тебе не питала! Виростила, на свою голову: одна з власного будинку жене, друга на поріг не пускає. Що я вам поганого зробила? – мама розплакалася.

– У сенсі – з дому жене? Ти з Машкою посварилася? – перепитала я.

– А ось так – жене! Коханця додому привела, а матір за двері виставила. Бачите, не хоче її Вова з тещею жити! Я їм і кажу – орендуйте житло. А сестра твоя мені заявила – я тут господиня, моя квартира! І мужика свого погрожує прописати. А він не один, з ним ще діти – двоє. Машка зовсім з глузду з’їхала.

– Мамо, Маша не може тебе вигнати – ти власник квартири. А мужик з дітьми десь жив до цього, не на вулиці ж? Ось нехай туди і йдуть.

– Жив, з дружиною він жив. А Машка давай з ним шури-мури крутити. Дружина дізналася, чоловіка вигнала, з дітьми в додачу. От Маша їх і забрала. Мовляв, вона винна, їй і відповідати. – зітхнула мама.

– Поїхали, я тебе відвезу. Заодно з Машою поговорю. – я почала збиратися.

– Толку-то розмовляти? Вона там вже в кімнаті моїй командує, дітей туди поселити хоче.

До будинку мами ми під’їхали хвилин за 30. У дворі стояла вантажна машина, вантажники тягали меблі. Біля під’їзду стояло мамина ліжко. Бородатий мужик скомандував, показавши на ліжко: – Ось це – забрати.

Побачивши нас з мамою, мужик підійшов до нас і посміхнувся: – Мамо? А що Ви без попередження? Дзвонити треба, коли в гості збираєтеся!

– Дочко, це – Вова, коханець Машкин. Бачила, розкомандувався? Я вже не до себе додому, а в гості приїхала!

– Пане Володимире, здрастуйте. Ви ж доросла людина, і повинні розуміти – так не робиться. – звернулася я до чоловіка.

– Як не робиться? Мене дружина виставила, куди я з дітьми повинен йти? Машка винна – у неї і будемо жити! – заперечив мені Володимир.

– Вона винна? А Ви що, просто випадково поряд лежали? – засміялася я.

– Машка шпильку залишила, спеціально, щоб дружина побачила. Хотіла, щоб я розлучився – я розлучаюся. Так що ваша Маша сама винна, хай і думає, де діти мої жити будуть. Вона їх матері позбавила! – заволав чоловік.

Вперше в житті я зіткнулася з чоловіком-істерuчкою. Я підійшла до вантажників і скомандувала: – Ліжко назад повернути, в квартиру. Все, що занесли, виносьте. Ось власник квартири. – я тицьнула пальцем в маму. – доплачу, не переживайте.

Вантажники взяли ліжко і понесли її в під’їзд. Чоловік сестри почав з нами сперечатися, але правда на нашому боці. Не можна з’явитися в чужий будинок і командувати там, виселяючи господиню квартири. Поки ми сперечалися з коханцем сестри, вантажники підняли ліжко в квартиру.

Сестра вискочила разом з вантажниками і почала кричати: – Ти якого біса розкомандувалася? Ми з мамою все вирішили! Хто тебе просить лізти? Не псуйте мені життя!

– Я не буду жити з твоєю матір’ю! І взагалі, ти говорила, що це твоя квартира! – вліз Вова в нашу розмову. – Навіщо ти мені без квартири? Де діти? Ти що, їх самих залишила? – заверещав чоловік і побіг до під’їзду.

Дітей він забрав, скомандував вантажникам везти меблі назад. Сестра намагалася його зупинити, але у неї нічого не вийшло. Ми з мамою піднялися в квартиру і почали наводити там порядок.

Сестра повернулася через годину, з пляшкою в руці. Вона з порогу накинулася на нас із звинуваченнями: – Я з вами ніколи особисте життя не влаштую! Ви мені заздрите! – зайшла до себе і двері зачинила. Спасибі б сказала, що від недомужіка позбавили.

КІНЕЦЬ.