-Коханий, у мене до тебе маленьке прохання, – звернулася до чоловіка за вечерею Олена.

-Все, що завгодно, кохана. Тільки давай спочатку поїмо, – зупинив її Ігор.

-Але, Ігоре, це дуже важливо.

-Добре, кажи, Олено, тільки швидко… А то я з хлопцями на вулицю збирався… Вони на велосипедах сьогодні покататися вирішили…

-Ігоре, та це багато часу не займе … У мене подруга є …

-І не одна навіть…

-Та не зупиняй ти мене, Ігоре … Так ось, Тоня з чоловіком посварилася …

-Співчуваю. А я то тут причому? Допомогти мені їй нема чим, бо ні з нею, ні з її чоловіком я не маю щастя бути знайомим…

-Як це до чого? Дуже навіть ти їй можеш допомогти… Та й познайомитеся ви скоро, я сподіваюся…

-З ким? Із чоловіком Антоніни? Він теж з дітьми на прогулянку йде? Гаразд, подзвони їй, скажи, що ми скоро вже на стадіон підемо… Там і познайомимося… Він мене впізнає про наявність поруч зі мною двох однакових хлопчиків на велосипедах… А я його як впізнаю?

-Ігоре, не говори нісенітниць. Ні з яким чоловіком Тоні тобі знайомитися не треба! Справа в іншому!

-У чому? Я не розумію тебе, Олено!

-А я і кажу … Тоні жити ніде …

-В сенсі? Її чоловік із дому виставив чи що? Ось негідник…

-Не виставляв він її, вона сама пішла … Не може більше поряд з ним перебувати …Образив Тоню чоловік сильно …

-Так? Ну тоді зрозуміло. Тільки ось я не збагну, я тут до чого?

-Ігоре, я ж кажу тобі, що жити Антоніні ніде. От я й подумала, що ми з тобою могли б її ненадовго взяти до себе..

-Що?

-Ігоре, вона ж моя подруга …

-Якщо ми з тобою будемо всіх твоїх подруг у себе селити, як тільки вони з чоловіками посваряться, то думаю, що мені самому виселятися доведеться … І не тільки мені, Олено …

-А кому ж ще?

-Дітям нашим! Олексію та Ярославу…

-Це чому ж?

-Це тому, що у нас з тобою квартира двокімнатна… В одній кімнаті ми з тобою живемо, в іншій діти… І де ж, дозволь поцікавитися, ти подруг селити зібралася? У тебе ж подруг цих мабуть не мало …

-Не так багато у мене подруг. Не перебільшуй… А Тоня зі мною в нашій кімнаті поживе… Правда, я добре вигадала?

-Дуже просто! А я де житиму? У мами, мабуть?

-Милий, ну, навіщо так категорично? Ти з хлопчиками в одній кімнаті поживеш… Це ж тимчасово…

-З дітьми? А де я спатиму? У них там ліжко двоярусне стоїть. Вони постійно місцями міняються… Але це вони… А я на їхньому ліжку не поміщусь… Це точно…

-На надувному матраці поспиш.

-І справді, мила, все просто … Біда тільки в тому, що його і розмістити в дитячій ніде … Але нічого, я і на килимку непогано посплю …

-Ось-ось, Ігоре, я чую слова не хлопчика, а чоловіка…

-А я чую безглузду нісенітницю … Втім, я згоден змиритися і поселити у нас твою подругу, якщо вона виконає ряд моїх умов …

– Говори, Ігоре, я тебе слухаю …

-Отже, вранці вона готуватиме нам з тобою та нашим дітям сніданок, поки ми дітей у садок збираємо…

-Але, милий …

-Далі за списком … Хлопчиків в дитячий садок відводити теж буде вона …

-Але чому? Ти ж завжди сам цим займався.

-Це було раніше, поки твоя подруга не надумала в нас пожити … А тепер вранці, поки вона дітей в садок відводити буде, ти виконуватимеш свої подружні обов’язки …

-Вранці? Але, Ігоре…

-А Коли ж ще? Вночі в нашій кімнаті Тоня спатиме… Так що в нас залишається лише ранок… І вечір…

-Який ще вечір? Увечері хлопчики з садка приходять, і ти йдеш із ними на прогулянку.

-Я більше не буду з ними гуляти.

-Як це? А хто буде?

-Тоня твоя! Хто ще?

-Чому це?

-Тому що я ввечері перед телевізором лежатиму і футбол дивитися… Мені ж треба відпочити хоч колись…

-Не зрозуміла! У тебе вся ніч попереду, відпочивай…

-На килимку, люба моя, не дуже зручно спати … Але ж я погодився, так що твоя подруга повинна бути мені вдячна… Так… Що ж ще?

-А є ще щось?

-Є… Ми з тобою давно разом нікуди не ходили… Тож у суботу підемо в кіно, після кіно зайдемо до кафе, потім прогуляємось парком… Поговоримо хоч… Ох, заживемо…

-Ігоре, ти нічого не забув?

-Забув? Ні, не хвилюйся, я все пам’ятаю. Мама твоя запрошувала нас на вечерю. Ми встигнемо…

-Я не про це … Ти синів куди подіти збираєшся? Чи твої батьки з ними посидять?

-Які батьки, люба? Адже у нас Тоня житиме, ось вона з хлопчиками і посидить…

-Тоня дітей не любить … Так що не сподівайся …

-Доведеться полюбити … Я ось теж на килимку спати не люблю …

-Ігоре, ти все якось не так зрозумів … Тоня … вона жінка піднесена …

– Тобто вона співатиме ще дітям? Це добре, я й сам із задоволенням її послухаю.

-Хто співати буде?

-Піднесена жінка … Хто ж ще?

-Ні, Ігоре, Тоня співати не вміє… Вона взагалі нічого не вміє…

-Як це?

-Готувати вона нам не буде… У неї цим чоловік займається… Вона навіть каструлю від сковорідки відрізнити не може…

-Так? Бідолашний чоловік… Я йому щиро співчуваю… Але, якщо Тоня твоя жити у нас збирається, то їй доведеться навчитися… По-іншому ніяк… Пилососом вона користуватися хоч вміє?

-Вона з технікою не дружить … Все в неї ламається відразу … Так що ні, напевно …

-Віник їй купити доведеться …

-Навіщо це?

-Прибирання робити … Навіщо ж ще? Швабру їй покажеш, якщо вона раптом і з нею не знайома.

-Але як так, Ігоре? Стороння жінка у нас тут прибиратиме?

-Звичайно, не я ж за нею прибирати буду … Ти що?

-Ігоре … Ну, добре, я з Тонею поговорю, але, сподіваюся, ти не думаєш, що Тоня прати сама буде?

-Сама, звичайно … Чи ти збираєшся її обпирати? Я не зрозумів!

-Але я так думала, що разом із нашими речами ти і її запустиш. Тобі складно чи що в машинку і її речі завантажити?

– Мила моя, це я твою спідню, білизну випрати можу … Причому, вручну! Мені нескладно … Але, вибач мені, прати речі твоєї подруги, я не збираюся …

-Я про її спідню білизну тобі нічого не говорила …

-Слава Богу, тому що я ось кажу, що їй іноді доведеться мою нижню білизну прати …

-Що?

-А що? Завантажить у машинку, та й годі…

-Ігоре, якась дивна розмова у нас виходить … Ти не думаєш?

-Не думаю … Отже, що у нас виходить? З дітьми я більше не сиджу! Чудово… Ти в нас більше не готуватимеш! Чудово, часу для мене коханого в тебе тепер буде більше… Прибирання Тоня візьме на себе… Шикарно! А то я вже втомився кожні вихідні пилососити, та чекати, поки ти підлогу помиєш, та пил протреш… З одягом, правда, недобре виходить… Можливо, доведеться мені все ж таки самому прати… Треба подумати… Ну, як тобі мій план?

-Не подобається мені все це … Тоня-то з чоловіком зі своїм і посварилася через те, що він почав просити, щоб вона частину обов’язків по дому на себе взяла … Причому, зауваж, тільки частину … А ти все на неї перекласти вирішив… Та ще й діти… Я ж говорю, що вона їх не любить…

– Мила моя, ти Тоні своїй мої умови озвучи, а вона вже нехай сама вирішує, згодна вона чи ні … Я ж свого рішення не зміню. За те, що я спатиму на килимку в дитячій, твоя подруга повинна буде позбавити мене всіх моїх обов’язків по дому. Інакше ніяк! Щодо готування ви самі вирішуйте… Якщо ти не проти ще й Тоню годувати, то це твоє право…

-Добре, Ігоре, я поговорю з Антоніною …

Вже за годину Олена повідомила чоловіка, що Тоня у них не житиме…

-Як я і припускала, Тоня сказала, що з дітьми сидіти не зможе … Ще вона заявила, що прибирання я можу робити і сама … З приводу прання вона сказала, що буде краще, якщо цим займатимуся я …

-От і добре, що все так вирішилося… Ти залишилася з подругою у добрих стосунках, а це – найголовніше…

-У яких добрих стосунках, Ігоре? У мене більше немає подруги.

-Як це? Ти ж їй не відмовила… Це я умови нездійсненні для неї висунув…

-Ігоре … Тут така справа … Вона мені що сказала?

-Що?

-Вона згодна з тобою ходити в кіно та на виставки, гуляти в парку, кататися на велосипедах… І навіть до мами моєї на вечерю готова сходити…

-Круто вона все перевернула …

-І це ще не все … Вона сказала, що, поки я дітей вранці в дитячий садок відводитиму, вона готова мій подружній обов’язок перед тобою виконати в повному обсязі …

-Що?

-Ну щоб ти був задоволений тим, що вона у нас поживе …

-Так? Мила моя, як добре, що я заздалегідь умови її проживання у нас обговорити з тобою вирішив… Інакше б довелося мені у мами все-таки селитися… А мені цього не хотілося б…

-Ігоре … Але як так? Адже я думала, що ми подруги…

-Ех, Олено, однією подругою більше, однією – менше, ти й не помітиш… Тільки, люба моя, ти більше їх до нас пожити не запрошуй… Або мої умови заздалегідь озвучуй… Ти все добре запам’ятала?

-Запам’ятала, запам’ятала, коханий … Але мені це не знадобиться … Нехай вони зі своїми чоловіками живуть … Так і їм, і мені спокійніше буде …

Ігор та Олена живуть добре. Останнім часом подруг у Олени значно поменшало, чому Ігор дуже радий…

Антоніна пішла від чоловіка і повернулася до мами, щоправда, для цього їй довелося переїхати до іншого міста. Але там мама оточила свою улюблену донечку турботою і увагою … Вона їй і сніданки, і обіди, і вечері сама готує. Вона ж самостійно прибирає в квартирі, доньку такими нісенітницями не напружує… Одне погано… ніхто не просить в Антоніни виконання подружніх обов’язків, а саме це їй найбільше у шлюбі подобалося… Але нічого, буде і на її вулиці свято.

А як же чоловік Антоніни? У нього все добре… Зустрів жінку, яка не проти і поїсти йому приготувати, і випрати, і прибирання зробити… Хоча він від неї цього і не просе, готовий і сам усім цим займатися, адже дружина його нова вагітна, і незабаром він нарешті то стане татом…

КІНЕЦЬ.