Олена з дитинства мала спокійний характер і любила порядок.

Дівчинці не треба було нагадувати, що іграшки треба прибирати на свої місця, що на вулиці треба дотримуватись певних правил поведінки.

Наприклад, не лізти у бруд і не заходити далеко від батьків на дитячому майданчику.

Її мама часто наголошувала, що Олена за характером її викапана мати.

– Ну, треба ж як через покоління проявляється все. Ти, як твоя бабуся, царство їй небесне. Коли я була маленькою, вона ніколи не сварилася, завжди все спокійно пояснювала мені. І як у неї на все вистачало терпіння, досі дивуюсь. Ти, доню, дуже схожа на мою маму.

У школі Олена була відмінницею, всі вчителі в один голос її хвалили і ставили за приклад. Навіть деякі батьки однокласників просили поділитись маму Олени чарівними методами виховання дитини.

Мама Олени тільки розводила руками.

– Просто у доньки від природи характер такий, – трохи соромлячись, відповідала мама Олени.

Після школи Олена самостійно вступила на навчання, а потім сама обрала професію, яка їй була цікавою. Її батькам можна було не хвилюватися про те, що їм доведеться вирішувати проблеми недолугої дорослої доньки…

…Час ішов. Олена сама вступила в інститут, а потім закінчила його й знайшла роботу.

Батьки Олени переписали на ім’я доньки двокімнатну квартиру, яка дісталася їм у спадок від бабусі.

Олена спочатку відмовлялася приймати такий шикарний подарунок, оскільки розуміла, що гроші від оренди квартири були б не зайвими і її батькам.

Але мама твердо сказала:

– Ми з батьком працюємо, не хвилюйся за нас. Зате вийдеш заміж і не поневірятимешся по чужих кутах, а житимеш у себе вдома і моє серце за тебе буде спокійне.

Олені залишалося тільки обійняти, поцілувати і подякувати мамі та батькові…

…Якось у друзів Олена познайомилася із хлопцем. Подружка, яка вже вийшла заміж, усі вуха їй продзижчала, який Юрко завидний наречений.

Вони почали зустрічатись. А одного разу Олена почула, як їхня спільна знайома комусь каже:

– Не розумію я, і що Юрко знайшов у цій Олені? Одягтися гарно не вміє, виглядає не дуже. Хіба що тільки власна двокімнатна квартира, як бонус, бо ж Юрчик досі живе з мамою й старшим братом, власного житла у нього немає…

…Олена тоді не звернула уваги на ці слова, її не бентежило те, що Юрко не мав власного житла. Хлопець їй подобався, вона йому теж.

Через пів року Юрко зробив пропозицію.

Вона трохи побоювалася знайомства з його матір’ю, але думка про те, що разом в одній квартирі зі свекрухою вони не житимуть, дуже заспокоювала.

Іспит знайомства з матір’ю Юрка вона витримала блискуче!

Олена сама купила квіти, спекла власноруч смачний пиріг. У гостях уміло підтримувала розмову. З обличчя майбутньої свекрухи було видно, що вона залишилася задоволена нареченою молодшого сина.

– Старший син ще мене не порадував онуками, то може від молодшого швидше дочекаюся, – з тонким натяком сказала свекруха, і дівчина трошки почервоніла.

Сказала вона це за столом, за яким вся родина зібралася для чаювання. Олена одразу відзначила для себе цю рису майбутньої свекрухи – Ользі Олександрівні не була властива тактовність.

На подив Олени мати Юрко дуже цікавила, де житиме її син, скільки кімнат у квартирі Олени і кому ця квартира належить. Судячи з задоволеної посмішки Ольги Олександрівни, її все влаштувало.

Через місяць зіграли весілля і Юрко переїхав жити до Олени. На другий тиждень їхнього спільного життя в гості до молодих завітала свекруха.

– Я тут якраз повз ваш будинок ішла, та й думаю зайду, подивлюся, як ваші справи, – почала з порога свекруха. – Може порада треба якась. А де Юрко? Невже й досі на роботі?! Ох, не шкодуєш ти чоловіка, Олено, бо ж всіх грошей не заробиш…

Отак примовляла свекруха, вже пройшовши в квартиру й сідаючи зручніше за стіл у великій кімнаті.

Олена мовчала.

Вона зайшла на кухню, поставила чайник, насипала у вазу печиво й цукерки. Ольга Олександрівна із собою нічого не принесла.

– Я дивлюся, ви цю кімнату використовуєте тільки для того, щоб подивитися телевізор, – пролунав голос свекрухи.

– Ми телевізор навіть не дивимося на роботу з ранку до вечора. Ця кімната просто вітальня, – голосно, щоб свекруха чула в іншій кімнаті, відповіла Олена.

– Так ви значить зовсім не користуєтесь другою кімнатою… Зрозуміло, – задумливо відповіла свекруха і за мить зайшла на кухню. – І кухня, я дивлюся, у вас дуже велика. Навіть є місце для дивану й телевізора, – з легкою заздрістю сказала вона. – Ну давай пити чай. Я зателефонувала синові, він незабаром прийде…

…І з того вечора Ольга Олександрівна почала часто заходити в гості до молодих. Іноді вона говорила, що повз ішла, іноді, що з сином треба одне питання обговорити.

Наближався новий рік.

– Кохана, моя мама запросила нас відсвяткувати новий рік до себе. Борис також вирішив одружитися. Він буде на святі зі своєю нареченою, і мама готує якийсь дивовижний, як вона висловилася, сюрприз із цього приводу – сказав Юрко.

– І що за сюрприз?

– Поняття не маю, скоро дізнаємось.

Нарешті настав новий рік. Олена з чоловіком приїхали до свекрухи без запізнень.

– Ой, Оленочко, ходімо я тебе познайомлю з нареченою мого старшого сина! – одразу ж з порога заспівала свекруха. – Вона тобі сподобається, така гарна панянка, прямо не можу натішитися за своїх синів.

За столом сиділа дівчина з яскравим макіяжем на обличчі.

– Здрастуйте, – сказала Олена. – Я дружина брата вашого нареченого.

Дівчина, кліпаючи важкими нарощеними віями, відповіла:

– Я Наталя.

Вона критично оглядала Олену з ніг до голови.

– Ось невістки й познайомилися! – пролунав радісний голос свекрухи. – Тепер кличте всіх до столу, будемо святкувати.

Кілька хвилин за столом було чути тільки стукіт звук виделок.

Трохи наївшись, гості завели розмову один з одним. Ольга Олександрівна, яка сиділа на чолі столу, встала, постукала по келиху, закликаючи всіх до тиші та урочисто почала:

– Люба моя сім’я. Я зібрала вас усіх за святковим столом насамперед для того, щоб познайомити з новим членом нашої родини – нареченою мого старшого сина Наталкою.

Наталю, ласкаво просимо до нашої дружної родини!

І свекруха підняла келих на знак вітання.

Наталка посміхнулася у відповідь.

– Так ось, продовжу… Я хочу від щирого серця зробити сюрприз для майбутньої родини мого старшого сина. І я впевнена, що ви всі мене підтримаєте в правильності мого вибору.

Я хочу зробити дарчу Борису на цю двокімнатну квартиру, де ми зараз знаходимося!

Нехай живуть щасливо і народжують мені внуків!

Свекруха простягла свій келих і стала з усіма цокатися.

Випивши келих, вона сіла і почала про щось говорити з Наталкою, але тут Олена глянула на свекруху і аж побіліла від несподіваної здогадки.

– Вибачте, Ольго Олександрівно, а у вас є окрім цієї квартири ще одне житло, чи що? – запитала вона.

– Ні, у мене тільки ця квартира, – незворушно відповіла свекруха.

– А де ж ви житимете, якщо ви цю квартиру даруєте синові?

Було видно, що свекрусі не подобається це питання.

Трохи схаменувшись, вона відповіла:

– Ми вже про все з синами домовилися. Не хвилюйся, я переїду жити до вас, а тут житиме мій старший син із Наталкою.

– До нас переїдете жити? – перепитала Олена, подумавши, що вона щось не зрозуміла.

Свекруха тільки кивнула головою на знак згоди. Олена подивилася на Юрка, який у цей момент старанно вдавав, що накладає собі салат.

– Юрко, що це означає? – пошепки запитала вона його.

Той неохоче відволікся від тарілки.

– Та не хвилюйся ти. Я все вже обговорив з мамою. У другій кімнаті ми маємо місце. Я не бачу жодних проблем. Поговоримо пізніше. Святковий стіл – це не місце для обговорення сімейних питань.

Олена не збиралася жити в одній квартирі разом зі свекрухою тільки через те, що та вирішила відписати квартиру своєму старшому синові.

Розуміючи, що від Юрка вона не дочекається жодних дій, Олена вирішила не чекати, а з’ясувати все й одразу.

– Вибачте, Ольго Олександрівно, – звернулася вона до свекрухи. – Юрко, мабуть, забув насамперед обговорити зі мною це питання. Так от, я не згодна. У вас є своє житло і я вам рекомендую не оформлювати дарчу, тому що ви втратите назавжди право розпоряджатися своїм майном і у випадку зі сваркою із сином або з невісткою вам доведеться жити на вулиці.

Коли Олена закінчила свою промову, за столом запала тиша.

Наталя з Борисом невдоволено дивилися на Ольгу Олександрівну, а та намагалася перевести слова Олени на жарт.

– Ну, що ти, невісточко, рідну матір чоловіка виставиш на вулицю? Не вірю я, ти ж не така. Ану, швидко скажи всім, що ти невдало пожартувала і не псуй людям свято. Все вже вирішено!

– Та ви що?! Ще раз повторюю, якщо ви не зрозуміли: якщо ви перепишіть свою квартиру на Бориса, то залишитеся на вулиці. Нехай це і звучить не дуже гарно, але я хочу, щоб ви зрозуміли. У нас ви не житимете. Живіть спокійно у своїй квартирі. Це моя вам щира порада.

Ольга Олександрівна стала дорікати Олені, що вона і жадібна, і вона лицемірна…

Юрко на захист дружини не сказав жодного слова. Олена дивилася на чоловіка, чекаючи хоч найменшої реакції, але потім, важко зітхнувши, встала з-за столу і сказала:

– Хочу вас порадувати. Ваш молодший син, а мій майбутній колишній чоловік переїжджає назад до вас жити. Я дивлюся, мало того, що він за моєю спиною розпоряджається моїм майном, так він ще й боягузливо мовчить, навіть не намагаючись захистити мене від ваших кпинів. Тому я подаю на розлучення.

Усі замовкли. Олена, глянувши ще раз на прощання погляд на чоловіка, вийшла з кімнати, одяглася та викликала таксі.

Тільки вдома вона розплакалася…

…Через місяць папери про розлучення були в Олени на руках. Юрко переїхав жити назад до матері.

А Ольга Олександрівна тепер розповідала кожному зустрічному про підступність колишньої невістки.

І що вона, як мати, що стоїть на варті інтересів сина, змушена була поставити колишню невістку на місце і саме тому її молодший син розлучився.

Ну а Борис так і не одружився. І справді, от же ж підступна Олена…

КІНЕЦЬ.