В дитинстві я мріяв про котика і просив батьків мені його подарувати. Але вони відмовлялись, бо знали, що через мою алергію я не зможу тішитись домашнім улюбленцем. Та одного разу, коли я повертався зі школи, побачив біля під’їзду бездомного кота, хотів його погладити, а той зашипів і сильно пошкрябав мені руку. З того часу я не дуже люблю котів.

Навчаючись в університеті я познайомився з прекрасною дівчиною. Я відчував, що це саме та, з якою я хочу провести решту життя. Ми почали зустрічатись і по закінченню навчання я запропонував їй переїхати до мене. Це були найщасливіші два роки мого життя. Але ця казка скінчилась після одного жахливого випадку.

У моєї дівчини в аварії заг инула рідна сестра, яка вдома тримала кота. Домашній улюбленець залишився без господаря і нову домівку йому знайти не змогли. Батьки мешкають у невеличкій квартирі й у них вже є собака, яка з пухнастим сусідом точно не подружиться. Я висунув ідею поселити Мурчика в притулку для тварин, але Яна навідріз відмовляється. Вона вирішила забрати кота до нас, як пам’ять про сестру.

На мою алергію Яна не зважає, каже що в аптеці широкий вибір протиалергенних засобів, тому це взагалі не проблема, а звичайна відмовка. З моїх дитячих страхів узагалі сміється. Яна переконана, що як тільки пухнаста лапка переступить наш поріг, я до безтями полюблю нового члена сім’ї. Але мені видніше, що я почуватиму і як сприйму подібне поповнення. І, скажу чесно, така перспектива мене не тішить..

Коли у нас виникла чергова суперечка щодо цієї теми, Яна заявила, що не збирається віддавати кота напризволяще, навіть заради мене. Тепер у мене є два варіанти: або пити засоби від алергії та перебороти свою неприязнь, або втратити кохану, яка вперто стоїть на своєму.

КІНЕЦЬ.