Кирило та Ліза були студентами останнього курсу університету. Вони зустрічалися вже кілька років, а нещодавно зіграли весілля.

Якось батьки Кирила вирішили порадувати сина та підготували для нього сюрприз: вони орендували затишний будиночок на березі мальовничого озера, який містив шість чоловік.

– Ми хочемо подарувати вам можливість провести час удвох, насолодитися природою та забути про всі турботи, – сказала Ольга Миколаївна, посміхаючись старшому синові.

Кирило замислився лише на мить, потім кивнув:

– Це чудова ідея! Тільки ось… нам буде трохи нудно там удвох…

Андрій Іванович голосно засміявся:

– Ну, ми ж знаємо тебе, синку. Адже ти любитель галасливих компаній!

– Саме тому я хотів би запросити ще чотирьох наших спільних друзів, – впевнено заявив хлопець. – Тоді відпочинок вийде веселим та незабутнім.

Ольга Миколаївна трохи насупилась, але все–таки погодилася:

– Добре, хай будуть друзі. Але головна умова – жодних вечірок допізна і без великого гульбану.

Кирило з радісним виразом обличчя скочив з дивана і міцно обійняв батьків.

– Дуже дякую! Ви найкращі!

Коли Ліза дізналася про майбутню поїздку на озеро, її охопила радість. Дівчина мрійливо уявляла собі тихий вечір біля багаття, запах свіжої води та зірки над головою.

Їй було приємно усвідомлювати, що свекруха та свекор виявляють свою турботу й увагу.

Проте щастя виявилося недовгим. Батьки Лізи, Ірина Володимирівна та Сергій Олександрович, почувши новину про плани доньки, одразу відреагували негативно.

– Що означає “будиночок для двох”?! Я думала, що ти хочеш провести час із нами. Хіба заздалегідь не можна було подумати про запрошення сім’ї? – невдоволено сказала мати.

Жінка виглядала ображеною та розчарованою. Вона звикла відігравати важливу роль у житті своєї єдиної дочки і тепер почувала себе непотрібною.

Сергій Олександрович спробував заспокоїти дружину:

– Люба, зрозумій, діти хочуть відпочити разом із друзями. У них попереду іспити, дипломна робота… Нехай проведуть цю відпустку так, як вважають за потрібне.

Проте Ірина Володимирівна не здавалася:

– Я не розумію, чому наші інтереси ніхто не враховує! Чому ми знову опиняємось осторонь?!

– Мамо, тату, повірте, ваш приїзд зіпсує всю нашу поїздку. Нам хочеться побути серед однолітків, повеселитися і розслабитись… – спробувала пояснити ситуацію Ліза.

– Отже, ти вибираєш компанію чужих хлопців замість своєї матері та батька? – голос матері звучав холодно й різко.

– Ні, справа зовсім не у вас! Просто Кирило хоче покликати друзів, а мені байдуже. Будиночок зняли його батьки, тож я не стала заперечувати.

Сергій Олександрович, побачивши, що дружина нервує, втрутився у розмову:

– Слухайте, давайте постараємося знайти компроміс. Може, ми поїдемо пізніше, скажімо, на наступних вихідних? Або можемо організувати власний пікнік поруч із вами. Я можу поставити намет у дворі.

Ці слова трохи пом’якшили напружену атмосферу, але повністю проблему вирішити не вдалося.

– Гаразд, я поговорю з Кирилом та його батьками. Можливо, вони погодяться, щоб ви замість наших друзів поїхали, – пообіцяла дочка.

---

Минуло кілька днів. Свекри продовжували наполягати на своєму варіанті свята, вважаючи, що саме вони мають право вирішувати хто в орендованому ними будиночку.

Батьки Лізи також стояли на своєму, заявляючи, що дочка має враховувати сімейні традиції та підтримувати стосунки з родичами.

Зрештою, напередодні від’їзду відбулася зустріч обох сімей. Атмосфера була розжареною, розмови ставали все гучнішими і емоційнішими.

Андрій Іванович вирішив закінчити непотрібну суперечку і рішуче заявив:

– Давайте нарешті розставимо всі крапки над “і”. Ми винайняли будиночок для молодих, а не для вас. Якщо Кирило хоче провести час із дружиною та друзями, значить, так і бути. Ну, а ви можете зняти собі будиночок самі, якщо там залишилися вільні.

Ірина Володимирівна рішуче похитала головою:

– Наші умови залишаються незмінними: або ми їдемо всією сім’єю, включаючи мене та мого чоловіка, або Ліза нікуди не їде!

Ольга Миколаївна нервово перебирала пальцями край скатертини. Вона не любила суперечки і намагалася їх уникати.

– Розумію ваше бажання бути ближчим до дочки, але треба врахувати почуття самих дітей. Адже це їхнє свято, їхній шанс відволіктися від навчання та підготуватися морально до самостійного життя, – спокійно пояснила та.

Ситуація ставала критичною. Ліза стояла мовчки, опустивши очі в підлогу і намагаючись стримати сльози розпачу.

Кирило неспокійно крутився на стільці, розуміючи, що відповідальність повністю лежить на ньому.

Саме тоді Сергій Олександрович, побачивши сльози доньки, несподівано підтримав сватів:

– Знаєш що, Іринко, здається, Андрій має рацію. Діти виросли, настав час навчитися довіряти їм і поважати їх бажання. Так, звичайно, важко бачити доньку окремо від нас, але їй скоро доведеться йти в самостійне життя. Така реальність…

Ірина Володимирівна сердито глянула на чоловіка і сказала з явним невдоволенням:

– Тобто ти пропонуєш залишити її серед незнайомців?

– Люба, хіба вони незнайомці? Це перевірені друзі, однокурсники нашої дитини. Яка різниця, чий батько заплатив оренду? Головне, щоб дітям було комфортно та весело, – впевнено сказав чоловік.

– Саме це має велике значення! Саме в цьому полягає головна проблема. Наші свати почали турбуватися про те, що ми відпочиватимемо на озері за їх рахунок. Твій Андрій ясно дав зрозуміти це, – з роздратуванням сказала дружина. – Я вже тисячу разів пошкодувала, що погодилася поріднитися з такими людьми.

Після різких висловлювань матері Лізи обстановка остаточно загострилася. Усі спроби примирення провалювалися одна за одною.

– Знаєте, а ви в чомусь маєте рацію! Мені дійсно шкода витрачати гроші на ваш відпочинок! Коли ми винаймали будиночок, ви навіть не запропонували розділити витрати навпіл, хоча в цьому будинку відпочиватиме ваша дочка, – посміхнувся Андрій Іванович.

– Які ж ви жадібні і зарозумілі! Ніколи більше не просіть допомоги чи підтримки від нас. Відтепер між нашими сім’ями нічого спільного не існує, – різко відповіла сваха.

У ході цієї суперечки батьки з обох боків забули про Кирила та Лізу, які відстоювали лише свої інтереси.

Наслідки сварки виявилися серйозними. Сім’ї перестали спілкуватися одна з одною навіть формально.

У результаті молодята так і не поїхали відпочивати на озеро в той самий будиночок, який спричинив розбрат.

Після закінчення університету Ліза та Кирило поїхали в інше місто, щоб влаштуватися на престижну роботу та побудувати успішну кар’єру.

Тим часом їхні батьки продовжували наполягати на своєму неприйнятті один одного.

Жодна подія, чи то дні народження, свята чи пам’ятні дати, не змогла зблизити обидві сторони.

Подарунки надсилалися виключно поштою, привітання передавалися через третіх осіб.

КІНЕЦЬ.