Дружина Інна – моя ровесниця. Обом нам уже сильно за сорок. Я вже й забув, якою вона була тонкою та дзвінкою, коли я зустрів її двадцять років тому.

І справа не тільки в тому, що вона розповніла з сорок другого до п’ятдесят шостого розміру. І зачіска у неї зовсім не модна. А в тому, що характер зіпсувався неймовірно.

Дістали мене її борщі та супи. І пироги – теж набридли. Інтимна близькість одноманітна, будинки з розваг лише серіал якийсь чи ще гірше – поїздка на дачу. Хоча достаток у нас уже непоганий був, могли б дозволити собі щось цікавіше.

Не можу сказати, що я повністю розлюбив Інну, але з нею в мене не було свята. Та й уже здається початок, що за віком мені вже недоступні любовні радості та легкість. Саме в той період у нашому відділі з’явилася молоденька Юлічка.

Юлі двадцять п’ять – худенька із короткою модною стрижкою. В очах вогник, сміх веселий. А як вона дивилася на мене, коли питала щось по роботі?

– Володимир Іванович, а ви не знаєте, як зробити посилання на іншу сторінку в програмі? – питала красуня, кліпаючи очима.

У такі моменти я почував себе молодим і дуже мужнім. Подумати тільки – ця фея питала саме мене, а отже саме в мені бачила справжнього чоловіка, який усе на світі знає.

Інна давно вже не радилася зі мною, частіше критикувала і змушувала чинити по-своєму. І, як правило, саме вона завжди виявлялася правою.

Якось я запросив Юлю випити кави, і, на мій подив, вона погодилася. У той момент мене спіткало дивовижне відкриття – я все ще можу подобатися молодим і красивим.

Так і закрутився наш роман. Ми щодня разом обідали, увечері змогли трохи погуляти. Іноді я водив Юлеіку до магазину жіночої білизни і купував їй ажурні комплекти.

Однак більшість моєї зарплати завжди була під контролем Інни. Вона розподіляла мою та свою получку, навіть щось відкладала. Радувати Юлічку подарунками мені не завжди виходило. Це і стало причиною, через яку я вирішив піти з сім’ї.

Дивно, але я чекав від своєї грізної дружини криків та образ. Але Інна тихенько кивнула. Мені навіть здалося, що в її очах блиснула сльозинка. Вона допомогла зібрати мені валізу, повернула зарплатну картку і вивела з дому.

І тут почалося моє чудове життя з молодою красунею. Я зняв нам затишну квартиру і поринув у світ пристрасті, ніжності.

Юля була моєю принцесою. Мені приносило задоволення готувати для неї смачні страви. Іноді ми ходили до кафе. Я знав, що незабаром вона почне мені сама готувати вечерю. Але цей момент чомусь довго не наставав.

– Юлічка, я б хотів би поїсти борщу, – мрійливо заявив якось я, прозоро натякаючи на те, що варто було б моїй коханій зайнятися готуванням.

– Я теж, пішли сходимо до нового кафе. Кажуть, там чудова домашня кухня! – відповіла задерикувато Юля і схопилася з ліжка.

– Взагалі я думав, що ти приготуєш борщ, – була моя відповідь. Але Юлі вона категорично не сподобалася.

– У мене манікюр. Ти уявляєш, що буде з моїми руками, якщо я почну чистити буряки? – надула губки кохана. Того дня я сам подався на кухню і зварив борщ.

Але з того моменту на нашу пару немов обрушилися неприємності. Я навіть подумав, що це Інна порчу на нас навела. Я захворів і був упевнений, що Юля придбає ліки, приготує мені бульйон. Але вона вбралася і вирушила до подруги.

– А як же чай з лимоном та бульйон? – здивовано спитав я кохану слабким голосом, але вона лише знизала плечима і випурхнула з дому.

Прасувати мій одяг Юля категорично відмовилася. А сам я справлятися з праскою не вмів. Завжди цим займалася Інна. Тому на роботі я почав частіше з’являтися у недбалому вигляді.

– Мені соромно за тебе! Сьогодні мені сказали, що ти виглядаєш нечупарою! – вимовляла Юля мені з незадоволеним обличчям. Я відкрив рота, щоб звинуватити кохану в тому, що вона не піклується про мене, але чомусь не став.

Якось я побачив Інну. Вона добре виглядала, змінила зачіску і, на мою думку, схудла. Вона посміхнулася мені привітно, співчутливо сказала, що я не дуже добре виглядаю.

Піддавшись пориву, я сказав колишній дружині, що хотів би повернутися. Але вона відповіла, що чудово живе сама, і взагалі збирається з подругою у відпустку. Я б охоче поговорив з нею довше, бо відчув, що дуже скучив за цією жінкою. Але Інна сказала, що дуже поспішає, і побажала мені удачі.

Я поплентався додому. Я ще ніколи не відчував такої тяжкості на душі. У той момент я чітко усвідомив, що проміняв справжній скарб на абсолютну пустушку, якою зовсім байдужий. І як мені жити далі, я вже не уявляв.

КІНЕЦЬ.