Мама отримала в спадок житло, але це не квартира, а скриня із вбудованою чорною дірою! Нічого з нею не можна зробити, а грошей вимагає неміряно. Хоча спочатку майже нічого не віщувало.

З мами нескінченним потоком лилися плани трохи освіжити ремонт у цьому житлі, здати його, а потім подорожувати на ці гроші. Тато, знаючи, що мама швидко переболює своїми ідеями, підштовхував її якнайшвидше взятися за цю ідею.

Мабуть, здогадувався, чого це може призвести. Я теж все розуміла, а тому нарівні з батьком насідала на маму з облаштуванням житла.

На жаль, ми змарнували момент, хоча фактично взяли ремонт на себе з метою його прискорення. Я оплатила будматеріали, тато – працю робітників. Мама лише вибирала колір шпалер та оцінювала кінцевий результат.

І до кінця ремонту вона заявила, що передумала здавати цю квартиру. Мовляв, так гарно вийшло, що їй тепер шкода. Раптом мешканці обдеруть шпалери та розіб’ють світильники?

– Але ми ж спеціально обирали все найбюджетніше! Ти до цього сама говорила, що в первісному вигляді житло не здати, бо квартиронаймачі пішли надто вимогливі, – застерігали ми маму.

– Ну, а зараз я думаю по-іншому, – легковажно відповіла вона.

Ми з татом тоді не просто так злякалися. Справа в тому, що мамі нерідко спадають на думку ідеї, які вона не здійснює до кінця, а віддувається потім хтось із нас. При цьому позбутися плодів маминих задумів не можна. У цьому випадку будуть крики на весь квартал та сльози річкою.

Так було з дачею. Мама довго просила тата, якому все це не потрібно, купити ділянку з будинком. Якоїсь миті тато здався, і в нас з’явилася фазенда.

Мама спершу брала активну участь у ремонті будиночка, який нам дістався недобудованим, і обробці городу. Засадила буквально кожний квадратний сантиметр.

А одного дня прокинулася і зрозуміла, що дача – це не для неї, чим довела до ручки тата, який уже вбухав чимало коштів у ремонт. Я ж просто засмутилася.

Як не дивно, мені в мої шістнадцять було шкода, що мамині труди пропадуть. І присвятила те літо їхньому спасінню.

Батько мені допомагав, і в результаті ми навіть отримали якийсь урожай. Але на дачу потім приїжджали вкрай рідко – підстригти траву та посмажити шашлики.

Адже насправді ми, як і раніше, рівно дихали до дачного відпочинку. А як тато заговорив про продаж, мама впадала в істерику. Мовляв, захочеться їй єднання з природою, а отримати його нема де.

Так само були справи з маминою другою освітою. Вона хотіла змінити професію, обрала для цього престижний ВУЗ, але на оплату навчання у ньому їй власних заробітків не вистачало.

Природно, мама пішла вимагати кошти у тата. Не знаю, як мамі це вдалося, але після її фокусів тато якимось чином дав грошей.

А через пару місяців моя мама охолола до навчання, а гроші там не повертають. Вийшли чергові марні витрати.

Якось тато на все плюнув і відмовився оплачувати квитанції. І цей обов’язок непомітно ліг на мої плечі. Звичайно, там не надто великі гроші, але я хотіла б їм знайти краще застосування.

Я часто просила маму продати цей непотрібний актив. Вона ж його не здає і живе з татом у їхній спільній квартирі. Але мама за своїм звичаєм щоразу відповідала істеричними криками:

-Це зрада пам’яті моєї тітоньки! Я їй останніми роками була найближча. Якщо я продам її квартиру, то виходить, знищу все, що їй було дорого! Та як ти взагалі могла до такого додуматися?

І як я не намагалася пояснити, що покійній родичці вже байдуже, мама не відступала. Тому вмовляння позбутися цієї чорної діри довелося кинути, але й далі кидати туди гроші мені було не в силі.

Я нарешті прозріла. З якого переляку я взагалі маю платити за те, що мені не належить і ніякої користі не приносить?!

Я в цій квартирі не живу, хоч мама якось і пропонувала, бо маю своє житло. І воно теж потребує витрат! Нещодавно я озвучила мамі свої міркування.

Якщо їй так дорога тітонька квартира, а здавати не хочеться, то нехай зав’язує з імпульсивними покупками, щоб щось залишалося на оплату рахунків.

Мама страшно образилася на мене і вже тиждень не виходить на зв’язок. Сподіваюся, я не здамся і під її маніпуляціями не звалю на себе знову це ярмо.

КІНЕЦЬ.