Кожен день у мене проходив по одному й тому ж сценарію. Прокидалася раніше за всіх, йшла готувати сніданок, потім розкладати обід у лотки для онуків, зятя та чоловіка. Після того йшла прасувати внукам та чоловіку сорочки, чистити їм взуття. Після того, як всі поїли я мила посуд та починала готувати обід, прибирати, прати, працювати на городі та прибирати подвір’я.

Донька з зятем та внуками жили з нами, а я пішла раніше на пенсію, точніше мене скоротила, а вже потім настав час йти на пенсію. Рідні звикли, що я вдома та мене мучила совість, що я ніде не працюю, то я й старалася зробити їх життя легшим. Спочатку вони всі були мені дуже вдячні, особливо донька, оскільки крім свого чоловіка, я ще й готувала для зятя та дітей, вдома завжди було чисто та завдяки невеличкій грядці ми смакували свіжою городиною.

Як кажуть, до хорошого швидко звикають, та мої рідні перестали цінувати мою працю. А я вже й забула коли у мене був вихідний від домашніх справ. Донька з зятем могли на вихідних нічого не робити. У мене ж робота не закінчувалася ніколи.

Так тривати далі не могло та одного ранку я сказала собі “Досить”. Прокинулась, зробила собі каву та бутерброд, одягнулась та гарно нафарбувалась. Не кажучи нікому пішла гуляти в парк. Я просто собі гуляла нікуди не поспішаючи, телефон поставила на беззвучний режим. Вперше за багато років я відчула себе насправді щасливою.

Повз мене проходили люди, які кудись поспішали: хто на роботу, хтось на навчання до університету, хтось вів дітей до навчального закладу. Лише я йшла повільною ходою та насолоджувалася життям. Я вже своє відходила. Понад 25 років я працювала на одній і тій же роботі паралельно виховуючи двох дітей, ще й вела домашнє господарство. Я, як ніхто, заслуговую на відпочинок та я теж жива людина.

По парку протікала невеличка річка, по якій плавали качки. Я милувалася цією красою, а тим часом мій телефон розривався від дзвінків. Потім я дійшла до місцевої кав’ярні, взяла собі каву з тістечком та продовжила свої роздуми.

В моїх спогадах переді мною постала молода дівчина, яка мріяла подорожувати по світу, побувавши на всіх континентах, побачити усі чудеса світу. А що тепер? Крім каструль та городу я нічого не бачу та мені навіть дякую ніхто за це не скаже.

З цього моменту я вирішила, що тепер не буде як раніше. З рішучою впевненістю я повернулася додому та сказала, що більше не маю наміру бути прислугою для дорослих людей, які можуть самі за себе подбати. Ми розділили домашні обов’язки та ми з чоловіком пішли обідати у кафе.

З того часу моє життя змінилося у кращий бік, я почала займатися своїм хобі, ми з чоловіком часто подорожуємо та ходимо на різні цікаві заходи.

Мені навіть страшно уявити що було б, якби я тоді не наважилася на зміни у своєму житті.

КІНЕЦЬ.