– Катю, слухай, я таки вирішив продати машину! Повертайте ключі!

– У сенсі? Ти ж подарував нам її на появу онука!

– Дочка здивовано округлила очі.

– Не вигадуй! Я дозволив вам скористатися нею, коли вам було потрібно, а ви самі на неї розкотили губу.

– Тату! Але ж ми вже вклалися в неї! Ми купили гараж. Без машини він був би нам не потрібен, ми б далі спокійно накопичували, – обурилася Катя.

–  А я не просив вас вкладатись, – холодно зауважив Віктор.

– Їздили б собі спокійно та раділи. Та й гараж я у вас не забираю, продайте – і буде вам щастя.

–  Їздили б спокійно? Та твоя колимага майже розвалилася!

Обуренню Каті не було меж. Та сама людина, яка на сімейних гуляннях любила всім говорити про важливість родинних зв’язків, зараз абсолютно буденним тоном вимагала повернути власний подарунок!

Ні, формально, якщо зовсім вже чіплятися до слів, він мав рацію.

– Катайтеся на здоров’я, – сказав він з усмішкою, коли передавав ключі Каті.

Того дня вони відзначали появу Єгорки, хоча вже минув  майже місяць. Але тільки до цього моменту Катя стала абияк ходити, а не повзати по будинку. До того їй було не до гостей.

Свято стало подвійним. Для сім’ї з дитиною в їхньому маленькому містечку машина була не предметом розкоші, а інструментом виживання.

Із громадським транспортом все було складно. Іноді Ігор, чоловік Каті, стояв на зупинці по пів години, щоб виловити потрібний маршрут.

У їхньому місті не було чіткого розкладу для водіїв, та й автобусів явно не вистачало. І це ще нічого. Якщо вранці зловити транспорт було ще можливо, то ближче до вечора – це перетворювалося на рулетку.

Ситуацію ускладнювало те, що працював Ігор далеко від дому, та діставався аж із двома пересадками.

Нерідко чоловік повертався пізно ввечері  на таксі. Вони й самі думали, що було б непогано купити машину, відкладали гроші, а тут їм на голову впав такий подарунок долі.

Однак було одне важливе “але”.

За фактом “катайтеся” не означає “володійте”. Віктор передав ключі, але не документи на машину. Юридично –  автомобіль залишався його власністю.

Проте Катя обговорювала це з батьком, і щоразу він відповідав ухильно, розмито, ніби це справді був подарунок.

– Тату, а коли ми документи на машину переробимо? – питала вона.

– А навіщо? – дивувався він.

–  Ну, як навіщо… Щоб ми могли спокійно розпоряджатися машиною. Так буде вірно.

–  Ну, давай я з роботою розберуся, проєкт закінчу, і ми обов’язково все перепишемо на тебе.

З вуст будь-якої іншої людини це означало б, що “машина ваша, я віддав її вам назовсім”. Але не з вуст її батька!

Катя вже встигла забути, що зі своїм братом її батько вчинив приблизно так само…

… Свого часу Григорій не став претендувати на батьківську квартиру і поступився її братові. Гриша жив у іншому місті, вже твердо стояв на ногах, мав свою родину.

Віктор же тільки-но одружився, і з майна у нього була, хіба що потріскана барсетка з документами. Гриша вирішив, що братові квартира потрібніша.

Але час минав, і ситуація змінилася. Віктор переїхав в інше житло, просторіше, яке дісталося  мамі від бабусі. Гриша ж на той момент розлучився і опинився на вулиці. Отут він і звернувся до Віктора.

– Слухай, у тебе, начебто, друга квартира пустує? Чи можна мені поки пожити там?

–  Уфф… Ну, ми там не живемо, але я її здаю. У мене весь бюджет розпланований, із урахуванням оренди, – неохоче відмахнувся Віктор.

– Але якщо платитимеш бодай половину – без проблем. Якось впораємося. Мені навіть так спокійніше буде.

Гриша поставився до цього з розумінням. Він справно оплачував комуналку, та переказував гроші братові за проживання. Виходило нехай і не сильно дешево, але менше, ніж у середньому по місту.

У якийсь момент Грицько спантеличив поліпшенням житлових умов.

– Вікторе, а можна я поставлю кондиціонери? Літо ж іде, спека буде нестерпною. У тебе ж планів на квартиру поки що нема?

–  Та ні, вона мені поки що не дуже потрібна. Катюша маленька ще, ось, як подорослішає – тоді думатимемо, що та як.

Кондиціонерами справа не обмежилася. Гриша купив новий телевізор на всю стіну, переробив ванну, поміняв батареї. Він розраховував, що проживе тут ще щонайменше рік, а то й два-три.

А потім Гриша запросив Віктора та його родину на свій день народження. У ту саму злощасну квартиру. Він хотів подякувати братові і показати, що батьківське житло в надійних руках.

…Вже за тиждень Гриша збирав речі та шукав нову квартиру.

– Гришо, тут така справа… – зітхнув Віктор. – У тещі невиліковну хворобу знайшли, терміново потрібні гроші на лікування.

– Не можемо ж ми залишити людину без допомоги… Я продаватиму квартиру. Я вже й покупця знайшов. За пів ціни, звісно, а що вдієш…

Гриша і тут поставився з розумінням, хоч йому й було неприємно. Але він подумав, що всяке буває, що обставини так склалися.

За два дні до тієї квартири в’їхали нові орендарі. Жодної недуги у тещі не було, просто Віктор зрозумів, що тепер може здавати житло за зовсім іншою ціною. Коли Гриша дізнався про це, він обірвав спілкування з братом.

До речі, квартира все ще належала батькові.

Тепер та сама історія повторювалася з Катею. Машину їм передали у жалюгідному стані. Катя не зналася на автомобілях, але навіть вона чула, як та захлиналася на світлофорах і в заторах.

Періодично вона глухла, коли вони намагалися рушити з місця. У засмальцьованому салоні пахло бензином, кондиціонер не працював, а лобове скло покривало мереживо тріщин.

Щомісяця вони щось лагодили. Вони купили новий акумулятор, поновили гуму, почистили салон. Катя ледве встигала переказувати гроші. Щось Ігор робив сам. Гараж вони купили, в тому числі й для ремонту, не тільки заради безпеки.

А тепер… Тепер вони раптом лишилися ні з чим! Батько сказав, що кілька днів ще потерпить, але не більше.

Увечері Катя розповіла про це чоловікові. По щоках її текли сльози. Прикро було не лише через втрачені гроші.

– Перед ріднею він був таким героєм, коли ключі передавав… Я думала, він вирішив привітати нас по-царськи, а це були дешеві понти, – схлипувала вона.

– Ми ж у неї не лише гроші, а й душу вклали… Згадай, як мені довелося два місяці без зуба ходити. І як ми тобі на день народження нічого не купили.

Ігор сидів поруч, обіймаючи її. Він тяжко зітхнув. Хотілося вилаятися, але він мусив залишатися сильним і підставляти міцне плече, а не посилювати ситуацію.

– Казав же, треба було все одразу оформляти… Гаразд, не кори себе. Може, з твоєю мамою поговоримо? Раптом вона зможе натиснути на нього.

Але мати лише знизала плечима. Мовляв, ти ж знаєш свого батька, простіше віддати ключі.

– Ну, коли твої батьки не хочуть відступати, повернемо їм машину в тому ж вигляді, як і отримали! Або близькому до того. Я не збираюся дарувати їм акумулятор і гуму, вони й нам знадобляться.

Весь наступний день Ігор провозився з машиною. Він зняв шини, акумулятор та новенький відеореєстратор, витяг дитяче крісло.

Здерти фарбу і розбити скло вони, звичайно, не могли, бо це тягнуло, як мінімум на штраф, але решта – була чесно куплена ними.

Машину вони залишили біля свого будинку.

–  Хай сам забирає, раз вважає її своєю. Ми не кур’єри, – заявив Ігор.

За автомобілем батько приїхав із самовдоволеною посмішкою, яка швидко померкла.

– Ви що з нею зробили? Як я тепер поїду на ній? Яке ви мали право? Це моя власність! – почав кричати з порога, коли зайшов за ключами.

Зустрів його Ігор. Він вирішив, що це вже не сімейна, а чоловіча розмова, і взяти удар на себе має він.

– Ми лише забрали своє. Ви все ще залишились у плюсі. Вважайте, що чищення салону вам дісталося у подарунок, – незворушно відповів Ігор.

Батько стиснув кулаки, червоніючи.

– Тьху! Більше не хочу мати з вами жодних справ! – випалив він і грюкнув дверима.

Катя, яка в цей час була в спальні і все чула, гірко посміхнулася.

– Це взаємно, тату, – сказала вона батькові.

Через пів року вони все ж таки купили машину. Довелося продати гараж і навіть ті самі шини та акумулятор. Батько ж свою «ластівку» так нікуди й не прилаштував, мабуть, з самого початку не планував.

Катя з ним більше не спілкувалася. Вона все ще була скривджена, але втішала себе тим, що вони тепер не покладаються на чужі обіцянки і нікому не дають користуватися собою…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.