Віктор зустрів дружину в порозі і послужливо допоміг зняти зимове пальто і струсити з нього сніг.

– Мама хоче відсвяткувати свій ювілей у нас, – ледь чутно промовив чоловік.

– У нас? Чому у нас? – Катя мимоволі притиснула до себе свою сумочку.

– Сказала, що ми найближчі люди для неї…

– Вітя, я не буду нічого готувати. Мені взагалі ніколи цим займатися. Чому ти їй не відмовив? – обурилася дівчина і поставила сумочку на пральну машинку.

– Катю, що я мав сказати? До того ж нас буде лише троє, – поспішив порадувати чоловік. – Особливо і не треба напружуватись. Пари салатиків цілком вистачить.

– А продукти? – насторожилася Катя. – Хто оплачуватиме стіл?

– Катя, там трохи треба. Зробимо мамі подарунок, – жалібно промовив чоловік.

Дівчина у відповідь приречено зітхнула, вирішивши не сперечатися з Віктором і влаштувати Дарині Євгенівні сюрприз.

За тиждень до ювілею Катя із чоловіком з’їздили до магазину та закупилися продуктами.

– Вийшло якось зовсім недешево, – докірливо промовила дівчина, зазирнувши в чек.

– Це наш подарунок…

За три дні до дня народження свекруха подзвонила невістці і, з ввічливості поцікавившись її справами, видала:

– Я приїхати не зможу. Буду, напевно, вдома справляти. Мені наступного дня на роботу.

З одного боку, ця новина втішила Катю, бо їй не доведеться готувати на ювілей свекрухи, а з іншого боку, засмутила – було надто багато витрачено на продукти, які тепер треба було поспішно з’їдати.

Дівчина поспішила розповісти чоловікові про дзвінок Дарини Євгенівни та поскаржитися на те, що жінка не могла раніше сказати про зміну планів.

Наступного дня з ранку-раніше свекруха знову зателефонувала Катерині і радісно повідомила:

– Я все вирішила, тож ювілею бути!

– Чому ви передумали? – З досадою поцікавилася невістка.

– Відпросилася у начальника. Такий добрий чоловік, – заторохтіла Дарина Євгенівна. – Тож післязавтра буду.

– Добре, – дружелюбно відповіла Катя, бажаючи приховати своє щире обурення.

Щойно Віктор повернувся з роботи, дівчина почала висловлювати йому нові невдоволення.

– Я тебе не розумію, то ти невдоволена тим, що мама все скасовує, то невдоволена тим, що вона знову погоджується святкувати з нами, – докірливо пробурчав чоловік. – Зате продукти не зіпсуються.

Наступного ранку Катя заспокоїлася і звикла до думки, що завтра їй доведеться стояти біля плити.

Однак черговий дзвінок від Дарини Євгенівни ввів дівчину в замішання.

– Ой, Катю, нічого не вийде. До мене подружки зібралися, тож ми будемо вдома, – радісно повідомила свекруха.

Невістка ледве втрималася, щоб не висловити жінці все, що вона про неї думає.

– Люба, тільки ти, будь ласка, на мене не ображайся, – вибачаючись, люб’язно промовила Дарина Євгенівна. – Дуже хотіла з вами ювілей відсвяткувати, але, на жаль, нічого не вийшло.

– Ні, ні, я не ображаюся, – Катя постаралася якнайшвидше розпрощатися зі свекрухою.

– Знову мама? – поцікавився Віктор, жуючи бутерброд із ковбасою.

– Так! Вона знову все скасувала! Я в шоці! Усі нерви мені вимотала! Тепер Дарина Євгенівна вирішила святкувати ювілей із подругами, – емоційно жестикулюючи, вигукнула дівчина. – Не здивуюсь, якщо вона подзвонить завтра знову.

– Ні, завтра вже навряд, – посміхнувся чоловік.

Однак він дуже помилився. В обід, отримавши привітання від невістки та сина, Дарина Євгенівна знову зателефонувала Каті.

– Загалом ми їдемо до вас! Будемо за три години! – з радістю вимовила свекруха.

– До нас? – Здивувалася дівчина. – Стривай, ми не домовлялися…

– А про що домовлятися? Ти ж знала, що в мене сьогодні ювілей, наче щось приготувала, — незворушно відповіла Дарина Євгенівна.

– Ні, нічого не готувала!

– Ви ж якось із моїм сином збиралися його святкувати, – роздратовано пробурчала свекруха. – Раз ви готували, навіщо я буду в свій день народження стояти біля плити. Привезу своїх дівчат до вас!

– Ні не збиралися! – Не стримавши образи, відповіла Катя. – Не думайте їхати!

– Нічого не знаю, таксі під’їхало, – завершила розмову Дарина Євгенівна і поклала слухавку.

Дівчина була не в собі, почувши слова свекрухи, і те, що вона все одно збирається їхати.

Через три години, як і обіцяла жінка, до багатоповерхового будинку під’їхало таксі, з якого вийшли три дами.

Вони були трохи «веселенькі», весело сміялися і, відпочивши біля лавки, зайшли в під’їзд.

За кілька хвилин жінки піднялися на ліфті на шостий поверх і зупинилися біля масивних дверей.

Катя чула, як вони голосно розмовляли на сходовому майданчику, а потім почали дзвонити.

Наполегливий дзвінок тривав близько п’яти хвилин, а потім жінки почали стукати у двері.

– Твоя невістка пішла кудись чи що? – Пробасила одна з них. – Довго ми ще стоятимемо? Може, ти подзвониш їй?

Катя бачила у дверне вічко, як Дарина Євгенівна почала дзвонити їй. Проте дівчина заздалегідь підстрахувалась, поставила телефон на беззвучний дзвінок.

Непрохані гості ще близько півгодини простояли біля дверей і, так нічого не отримавши, пішли геть.

Катя з полегшенням видихнула тільки тоді, коли побачила, що вся трійця знову сіла в таксі.

За кілька годин від свекрухи надійшло повідомлення: “З тебе пʼятсот гривень. Поверни мені гроші за таксі”.

Однак дівчина проігнорувала її прохання, тому Дарина Євгенівна поспішила поскаржитися синові на те, що невістка зіпсувала ювілей та осоромила перед подругами.

Бажаючи вибачитись, Віктор перерахував матері гроші за таксі, проте після цього свекруха перестала планувати спільні свята зі невісткою та сином.

КІНЕЦЬ.