Світлана Петрівна виховувала доньку з п’яти років одна, виховувала у суворості. Катя прислухалася до матері, росла слухняною дівчинкою, у школі вчилася добре. Батька свого не знала, його рано не стало. Світлана Петрівна заміж більше не виходила, якось вона не зустріла своєї людини.

Коли Катя прийшла після канікул у свій одинадцятий клас, всі хлопці-однокласники захопилися її красою. І справді, Катя одного літа раптом розцвіла, перетворилася на красуню.

Статне, світле, пухнасте волосся обрамляло її красиве обличчя з величезними блакитними очима. Очі виділялися особливо.

Мама Каті давно побачила, що її дочка красуня, і переживала, як би вона раніше не захопилася хлопцями. А вони справді не давали їй проходу. Наприкінці одинадцятого класу Катя закохалася. Закохалася у свого сусіда Сашка, який прийшов після служби. Високий, чорноокий, він вже не схожий на її однокласників, він справжній чоловік.

Мама не дарма переживала, таки недогляділа вона свою дочку, виявилася Катя вагітною. Вирішили з сусідами невелике весілля зіграти, Катя з Сашком одружилися. Жили молоді у Каті, бо Сашко мав ще дві сестри молодші. Катя народила сина Михайлика, маленького, чорноокого хлопчика, схожого на батька. Він душі не чув у красуні-дружині і своєму маленькому синочку.

Сашко працював електриком в Енергокомпанії, іноді виїжджав далеко від будинку, проводили ремонт на електропідстанціях. В один із таких виїздів, сталася біда, Сашка не стало. Його синові Михайлику було лише три роки. Катя довго не могла прийти до тями, Сашко її перше і велике кохання. Світлана Петрівна розуміла дочку, вона вирішила, що у дочки така сама доля, як і в неї. Доведеться її Каті одній жити та виховувати сина.

Катя поступово оговталася, час зробив свою справу, вона навчалася в інституті заочно, їздила на сесії, складала заліки, іспити. До двадцяти восьми років закінчила навчання, здобула диплом. Син Михайло вже навчався у школі, жили все також у матері втрьох.

Катя працює інженером-проектувальником на заводі. Життя протікає одноманітно, робота, будинок, добре хоч Михайлик її витягує на ковзанку взимку, в кінотеатр на мультфільми.

Чоловіки поглядають із інтересом на гарну Катю, багато хто запрошує до кафе, навіть одружені натякали на пропозиції, але їй не хочеться нікуди. Багато хто вважає її зарозумілою, тому що вона рідко заводить знайомства.

Але одного разу до них прибув новий інженер-програміст Роман, вони швидко помітили одне одного. Роман у розлученні, приємний, високий, цікавий. Самотні дівчата і жінки відразу почали залицятися до нього, ще б пак, вільний і розумний чоловік за тридцять. Вік самий комфортний, єдине, що у нього не було свого житла, але це не питання.

А Роман, як тільки побачив Катю, втратив спокій, він навіть не повірив, коли дізнався, що вона незаміжня:

– Цікаво, така красуня і незаміжня. Куди дивляться місцеві чоловіки?

Близько місяця він придивлявся, і не побачив біля Каті жодного чоловіка. Дізнався у чоловіків – колег, що Катя не звертає уваги на пропозиції чоловіків. Якось після роботи він дочекався Катю і запропонував підвезти до будинку. Вона уважно подивилася на Романа, а він не міг відвести погляду від її блакитних очах, він вже засумнівався, але зненацька вона погодилася:

– А що, я згодна. Поїхали.

Багато хто в цей час виходив з прохідної, чекав на автобус, і Катя на очах у всього села сіла в машину до Романа, і вони поїхали. З того часу зустрічі їх стали постійними. Катя за вечерею повідомила матері:

– Мамо, днями я тебе познайомлю з Романом, працює у нас, інженер-програміст.

Михайлик почув, що до них приїде у гості чоловік, зрадів. Нарешті він поспілкується з чоловіком, розповість йому про свої чоловічі таємниці, інтереси, а то мама та бабуся своїм жіночим розумом не сприймають чоловічі інтереси, може й сприймають, але не так, як йому хочеться.

Світлана Петрівна суворо подивилася на дочку:

– Катю, що ще за Роман-програміст? Я щось пропустила?

Вона ставиться до дочки, не як до жінки дорослої, тридцяти п’ятирічної, а як до дитини, намагається її відгородити від усього світу. Можливо, цей слід з дитинства присутній у Каті. Мама сама все життя прожила сама, їй хочеться, щоб дочка теж не морочилася з чоловіками. Їй здавалося, немає такого чоловіка, з яким Катя буде щасливою, і який буде гарним батьком Михайлику.

Через три дні Катя разом із Романом приїхали з роботи. Роман прийшов із квітами, вручив їх Світлані Петрівні:

– Доброго вечора, мене звуть Роман.

Світлана Петрівна подивилася на нього не дуже дружелюбно, і підібгавши губи, запросила на кухню:

– Дякую. Проходьте, вечерятимемо.

Михайлик вже великий хлопець, високий чорноокий, з радістю й діловито потис руку Романові:

– Здрастуйте, я Михайло. Нарешті ще один чоловік в будинку.

Роман з усмішкою потис руку, сподобався йому Михайоик, справжній чоловік, діловий.

Але Світлані Петрівні не сподобалося, що Михайло сприйняв Романа як свого:

– Ну-ну, розмріявся Михайло, ще подивимося, як приживемося. Перший раз побачив людину і розмріявся.

Катя пом’якшила заклопотаність матері, запитала:

– Романе, ти чай будеш, у нас смачний запашний чай із трав, мама збирає сама за містом, у неї це здорово виходить, вона знавець у цій справі.

– Так, звичайно, я люблю свіжий чай, – він дружелюбно глянув на матір. Але вона навіть не посміхнулася, сиділа, мов кам’яна.

Коли Катя вийшла проводити Романа, він сказав:

– Катю, я не сподобався твоїй мамі. Вона так і не посміхнулася, доки сиділи за столом.

– Не хвилюйся ти так. Вона з малознайомими завжди так поводиться.

Через деякий час Роман із Катею одружилися. Роман наполягав, щоб Катя перейшла жити до нього в орендовану квартиру, але вона заперечувала.

– Рома, у нас чотирикімнатна квартира, виходить кожному по кімнаті, ну що ми будемо тулитися у тебе в орендованій? Михайлику в школу буде далеко, і міняти школу йому не хочеться.

Роман погодився, стали жити біля тещі. Спочатку з тещею встановився нейтралітет – всі питання через Катю. Але особливо питань не було, Роман, як єдиний дорослий чоловік у домі намагався брати всю чоловічу роботу на себе.

Час минав, усе, що було в квартирі зламане, зіпсоване, підтікало, піддувало, Роман усе полагодив. Він виявляється, не лише програміст, а й може все відремонтувати. Поступово зробили ремонт у квартирі, в основному все робив Роман, умів шпаклювати, і шпалери поклеїти, поміняти сантехніку, зібрати нові меблі.

Минуло років вісім, Роман із Катею все також живуть із матір’ю. Михайло закінчив школу, навчається в інституті. З Романом Михайло потоваришував, вони можна сказати, з першого дня порозумілися. Роман його підтримує в усьому, а Михайло тепер радиться тільки з ним з усіх своїх чоловічих питань. Роман захопив його комп’ютером, Михайло, дивлячись на нього, вирішив стати теж програмістом.

З тещею стосунки добрі, вона зрештою змирилася, зрозуміла, що доньці пощастило з чоловіком. Роман не гулящий, а головне з Михайлом дуже дружній, і ставиться до нього, як до сина, тепло та уважно. Дітей своїх у Каті з Романом немає, спочатку вона хотіла народити, але якось не вийшло, та й пізно вже. Роман від першого шлюбу має дочку, живе вона з матір’ю, з батьком не спілкується. Роман переживає в душі, але ніколи не говорить про це Каті.

Якось у вихідний Катя з Романом повернулися з магазину, на всю квартиру розносився смак запеченої курочки в духовці, та ще чимось смачним. Вони пройшли на кухню, теща накривала стіл, Катя з Романом переглянулися:

– Мамо, нічого собі, який стіл накрила, у нас сьогодні якесь свято? – весело спитала Катя.

– Менше розмовляйте, сідайте вже за стіл, – як завжди бурхливо, промовила вона.

Катя з Романом посідали, а Світлана Петрівна раптом дістала з шафи пляшку дорогого ігристого, поставила перед зятем, і налила йому, та й собі з донькою. Вони обоє з подивом подивилися на Світлану Петрівну, а Роман спитав:

– Що це? Яке у нас сьогодні свято?

Теща теплим поглядом подивилася на зятя.

– Так, Романе. Це свято спеціально для тебе. Я пам’ятаю, як ви почали зустрічатися, як Катя привела тебе знайомитись, як я тебе непривітно та холодно зустріла. Який ти Рома, молодець! Не тримаєш образи на мене, я жодного разу не відчула від тебе злості та неприязні до себе. Які ви молодці, що побралися. Вибач мені, Рома, що я так зустріла тебе. Потрібно було давно вибачитися перед тобою, але краще пізно, ніж ніколи! Я давно вже вважаю тебе не зятем, а своїм сином.

Роман із Катею від несподіваного зізнання матері мало не поперхнулися. Роман вже звик до тещі, вона не скандальна, просто найчастіше мовчить. І стосунки у них склалися добрі, так вважає Роман. Він навіть і не підозрює, що теща в душі переживає за їхнє перше знайомство, виявляється у Світлани Петрівни добра душа, вона просто приховує це.

– Ну і теща у мене класна! Дякую, люба мамо! Я навіть забув наше перше знайомство.

Катя з Романом переглянулися, весело розсміялися, а Світлана Петрівна крадькома витирала очі.