Катя сиділа в коридорі і нервово смикала сумку. Коли відкривалися двері, вона з надією дивилася на них. Люди заходили і виходили. Катя зітхнула. Правильно каже бабуся, що чекати і наздоганяти найважчий тягар.

Каті тоді було років п’ять, напевно. Вона стояла у відділі іграшок і не могла відірвати свій погляд від однієї ляльки. Лялька була справжньою принцесою. Плаття її було зшито з легкої, блакитний тканини. На темному волоссі красувалася маленький, акуратний капелюшок. Блакитні очі ніжно і з благанням дивилися прямо на дівчинку.

Ніколи ще Катя не бачила такої гарної і чарівної іграшки. Підійшла мама з бабусею.

– Відімри. – засміялась мама і глянула на цінник, – Ого. Ну і ціни. Катю, це дуже, дуже дорого.

– А на свято чи на день народження? – З благанням в голосі прошепотіла Катя.

– Не обіцяю, дуже дорого, – зітхнула мама, – Подивися, інші ляльки теж дуже красиві.Не треба мені інші, – буркнула Катя і розвернувшись пішла до виходу.

Вночі, уві сні їй снилася лялька. Катя причісувала її, годувала і вкладала спати. Вранці прокинулася в поганому настрої. Відкрила очі і побачила на подушці свій “скарб”. Це була та лялька, з магазину.

– Мамо, спасибі. Ти купила мені ляльку? – З захопленням вигукнула дівчинка.

– Це не я. Це бабуся ввечері принесла. Ти вже спала. Їй дякую скажи. Балує вона тебе.

Це був найщасливіший ранок.

Катя зітхнула. Поправила волосся. Очікування затягувалося.

Варто було тільки подивитися на бабусю, скорчити оченята, і іграшка з’являлася. Мама, звичайно трохи лаялася, але бабуся завжди промовляла.

– Тебе так само балували. Будеш бабусею, зрозумієш.

Роки йшли. У школі, в сьомому класі, з’їхала успішність по географії. Батьків зібралися викликати в школу. Бабуся пішла замість них. Це була перша їхня спільна таємниця. Вечорами вони сиділи разом, “підтягували” предмет. Оцінки були виправлені. Мама з татом так і не дізналися про це.

Згодом “таємниць” ставало більше. Це і перша косметика, перше побачення з хлопчиком. Нові вбрання.

У бабусі завжди знаходився час уважно вислухати внучку, разом позітхати і втішити.

Катя втомилася сидіти. Вона встала, підійшла до вікна. На вулиці йшов дощ.

“Чому так довго?” – Подумала вона.

Бабуся жила не багато. Чоловіка поховала давно. На одну пенсію не розгуляєшся. Але кожен раз, якщо потрібні були гроші, Катя завжди зверталася до неї. Вона відразу підходила до шафки, діставала їх.

– Я поверну тобі, – завжди обіцяла Катя.

– Не треба, – посміхаючись і махаючи рукою, відповідала бабуся, – у мене все є. На все вистачає. Навіщо вони мені?

Взимку бабуся заслабла. Її поклали в ліkapню. Мама плакала, бігала по aптeкax. Лikи були дуже дорогі, грошей не вистачало. Перший раз Катя злякалася по-справжньому. Бабуся старенька, може не впоратися з недугою. Вона влаштувалася на роботу. Було дуже важко, інститут, робота. Але все це дурниця, головне здоров’я бабусі. Вона поправилася. Катя була щаслива.

Катя почула звук дверей. Обернулася. До неї тихо-тихо, зітхаючи і охаючи йшла бабуся. Молодий і симпатичний лiкap допомагав їй спуститися сходами, підтримуючи її за лікоть.

– Бабуся, – злякалася Катя, – що сталося?

– Щось не добре мені, нічого не розумію, – простогнала старенька і весело підморгнула внучці, – Я тут посиджу, відпочину. А ось Олександр Сергійович люб’язно погодився провести мене і розповісти все.

– Ви не хвилюйтеся, – трохи червоніючи і заїкаючись від хвилювання, промовив лiкap, – Ваша бабуся абсолютно здорова. Люди похилого віку люблять перебільшувати, увагу до себе привертають. Я виписав їй комплекс вітамін. Нехай приймає. Не завадить.

– Ви вже вибачте, лiкapе. У п’ятий раз вона нас лякaє за цей місяць. До іншого лікapя йти не хоче, тільки до Вас. Набридли ми напевно, тільки відволікаємо від роботи, – знітилася Катя.

– Нічого страшного, – заспокоїв її Олександр Сергійович. Потім трохи зам’явся, – Катя, а можна мені Вас в кіно запросити чи в кафе? Що Ви сьогодні ввечері робите?

– Та нічого, ніяких планів немає, – розгубилася Катя.

– От і добре, – зрадів лikap, – Значить до вечора?

Катя кивнула.

Олександр Сергійович ще довго стояв біля вікна і дивився як Катя і, бадьоро крокуюча, бабуся прямували по алеї до машини. Він посміхався.

– Бабуся, ну що за цирк ти влаштувала? Всіх переполохала, – казала їй Катя.

– А ти до хлопчика придивися. Хороший лiкap, добрий, чуйний. З твоєю роботою і правнуків не поняньчити. А дуже хочеться. – закліпала очима бабуся, – Не одружений. Де тобі знайомитися?

– Я люблю тебе, бабуся, – засміялася Катя і поцілувала бабусю в щоку.

Сім’я – це найголовніше в житті. Кожному потрібна бабуся. Присвячується всім бабусям на світі!