Катерина сиділа на кухні у своєї подружки і вже другу годину одне тільки й робила, що скаржилася!

-Розумієш, Марійко, він знову привів її до нас додому! – обурювалась вона. – А я ж уже не раз казала йому, що мені це неприємно. Та він мене просто не чує:

-Кохана, ти просто її не знаєш, – каже. – Познайомишся ближче, тоді дізнаєшся, що вона хороша і добра дівчина!

А я не хочу, не хочу з нею спілкуватися! Не хочу, щоб із нею спілкувалися наші діти! Кажу, зустрічайся з нею на нейтральній території. Так ні, тягне її додому!

-А ти не переживаєш, що втратиш чоловіка? – раптом запитала Марійка.

Катерина застигла від здивування.

-З чого раптом? Я люблю його, він мене любить. В нас діти. З чого раптом він піде з сім’ї. Куди він піде? – щиро дивувалася Катерина.

-На нейтральну територію, – засміялася подруга.

-Не говори нісенітниць. Нікуди він від мене не дінеться. Ось тільки зрозуміти не може, що це моє життя, за мене його ніхто не проживе. І мені не хочеться потім шкодувати, що я прожила його так, як хотів чоловік, а не так, як вважала за потрібне, – розпалилася Катерина.

-Ну, ти й загнула!

Справа в тому, що Катерина – друга дружина свого чоловіка. Вперше він одружився у двадцять років по «зальоту»…

Життя сімейне якось одразу не залагодилося, майже одразу розлучилися з дружиною, але дочку свою він любить.

Після першого розлучення він довго не одружився, а з дочкою підтримував стосунки.

Платив аліменти, забирав її на кілька днів до себе, возив на море, балував та ніжив її.

А потім познайомився з Катериною. Катерина одразу попередила, що спілкуватись із його дочкою не буде.

Так ні, чоловік впевнений, що Катерина звикне до дівчинки і навіть полюбить.

-Не можна ж не полюбити таку чарівну дівчинку, – сміявся чоловік.

Катерина сподівалася, що народяться їхні спільні діти, і чоловік перестане “носитися” з дочкою від першого шлюбу.

Так ні, тепер він хоче, щоб діти дружили. Катерину це дратує, вона всіляко перешкоджає цьому. А чоловік не вгамовується і не чує Катерину.

Двері квартири Марійки гримнули.
-Чоловік із роботи прийшов, – заметушилася Марійка, розігріваючи вечерю.

-Піду я, мій теж мабуть вже відвіз свою дочку до її матері. Привіт, Володю, –-привіталася Катерина із чоловіком Марійки.

-Привіт, привіт. Вже йдеш? Ну, тоді бувай, – відповів Володя.

Коли двері за Катериною зачинилися, він спитав дружину:

-Що знову скаржилася на чоловіка та його дочку? І як чоловік її терпить?

-Любить, мабуть, дуже, – тихо відповіла Марійка…

КІНЕЦЬ.